К/9991/28551/11-С Про визнання недійсним рішення щодо застосування до фізичної особи - підприємця фінансових санкцій за неподання ним звітності до пенсійного фонду - 09.11.2011 Прийняття

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області про визнання недійсним рішення за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року, -

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року залишено без мін постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року, якою адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області звернулось з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року і прийняти нову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанції встановлено, що відповідачем 09.02.2011 року прийнято рішення про застосування до позивача –суб’єкті підприємницької діяльності фінансових санкцій за неподання ним звітності на підставі п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки позивача від 09 лютого 2011 року №61/06-31. В акті перевірки відповідачем встановлено, що відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Порядку № 7-6 від 10.06.2004 року (z1000-04) страхувальник один раз на рік до 1 квітня поточного року подає до територіального органу Пенсійного фонду комплект документів первинної звітності до системи персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб за попередиш рік. Актом перевірки встановлено, що суб’єкт підприємницької діяльності –фізична особа ОСОБА_6 надав комплект документів первинної звітності за 2008 рік –20 січня 2011 року за вхідним номером № 07-54/35. за 2009 рік –20 січня 2011 року за вхідним номером № 07-54/36. Тобто на думку Управління Пенсійного фонду, встановлене є порушенням пункту 4 частини 2 статті 17 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийняття відповідачем спірного рішення від 9 лютого 2011 року №196/02-51/НОМЕР_1.

З таким висновком суду попередніх інстанції погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України з огляду на наступне.

За період до 01.01.2011 р. відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) . Виключно цим Законом (1058-15) визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Так, відповідно до статті 106 вищевказаного Закону відповідальність за своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування несе страхувальник-роботодавець.

При цьому згідно з пунктом 5 частини 9 статті 106 Закону за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Однак, дана норма права, як і стаття 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058-IV, яка регламентує вчинене порушення, встановлене відповідачем в Акті, втратила чинність з 1 січня 2011 року згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"від 08.07.2010р. №2464-VI (2464-17) , тобто, не діяла на дату прийняття Управлінням Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області оскаржуваного рішення.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Отже, так як оскаржуване рішення відповідачем прийнято на час дії Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) за порушення позивачем п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", приписи якої були виключені у зв’язку з прийняттям Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , а також з урахуванням того, що відповідач, не довів правомірності прийнятого ним рішення, всупереч вимог ч. 2 ст. 71 КАС України то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно задоволення позову.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року та ухвала Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішень відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 КАС України, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 21 березня 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року –без змін.