колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого-судді: Юрченка В.В.,

суддів: Амєліна С.Є., Співака В.І., Стародуба О.П., Тракало В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку касаційного письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті про стягнення грошової компенсації замість речового майна за касаційною скаргою лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2007 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року,

У серпні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що проходив службу в органах внутрішніх справ. При звільненні позивачу не була виплачена грошова компенсація замість неодержаного речового майна в розмірі 4171,12 грн., що підтверджується довідкою лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті № 135. Просив стягнути з відповідача грошову компенсацію замість неодержаного речового майна в зазначеному розмірі.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2007 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті на користь позивача грошову компенсацію замість неодержаного до 11 березня 2000 року речового майна в розмірі 3567,12 грн. Зобов’язано відповідача видати позивачу речове майно, не одержане ним після 11 березня 2000 року, згідно переліку зазначеного в довідці-розрахунку № 135 на загальну суму 604,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року апеляційну скаргу лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті було задоволено частково. Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2007 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті на користь позивача грошову компенсацію замість неодержаного речового майна в розмірі 4171,12 грн.

Вказуючи на допущені, на думку лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм чинного процесуального та матеріального законодавства, що призвело до постановлення неправильних судових рішень, відповідач просить скасувати постановлені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи по суті встановлено, що наказом лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті від 31 грудня 2005 року № 82 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби. Відповідно до довідки-розрахунку №135, виданої лінійним управлінням на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті, позивачу при звільненні зі служби не виплачено грошову компенсацію замість неодержаного речового майна в розмірі 3567,12 грн. до 11 березня 2000 року та в розмірі 604,00 грн. після 11 березня 2000 року. Зазначені обставини відповідачем не оспорюються.

Відповідно до положень частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час звернення позивача з позовом до суду, пропущення строку звернення до адміністративного суду було підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з адміністративним позовом, було встановлено річний строк звернення з адміністративним позовом, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права з дня звільнення та виплати належних йому грошових сум при звільненні, тобто з 31 грудня 2005 року, день, з якого має обчислюватись річний строк звернення до суду з адміністративним позовом. Позивач звернувся до суду з позовом 1 серпня 2007 року, тобто з пропущенням річного строку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції при розгляді справи, відповідач наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, проте апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов повністю, всупереч положенню частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в тій же редакції помилково зазначив, що строки звернення до адміністративного суду на зазначені правовідносини не поширюються.

За правилами частини 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України у чинній редакції адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Позивач із заявою про поновлення строку до суду не звертався.

За правилами статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Оскільки обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 5 листопада 2007 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до лінійного управління на Львівській залізниці управління Міністерства внутрішніх справ України на транспорті про стягнення грошової компенсації замість речового майна залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.