Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року у

справі № 2-а-18/07 за позовом ОСОБА_6 до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

30 березня 2007 року ОСОБА_6 звернувся до Брусилівського районного суду Житомирської області із позовом до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - МДПІ) про стягнення на його користь середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, а саме: з 01 квітня по 15 серпня 2006 року в сумі 10883,28 грн. Він зазначав, що згідно із наказом Коростишівської МАПІ №10-0 від 17 березня 2006 року був звільнений в зв’язку з виходом на пенсію по інвалідності на підставі п.6 ст. 37 Закону України "Про державну службу". В день звільнення 31 березня 2006 року йому не виплачені всі належні суми, зокрема, не виплачена компенсація за невикористану відпустку, не оплачено лікарняний за період тимчасової непрацездатності, надбавка, премія тощо. Посилаючись на ст. 117 КЗпП України, просив стягнути з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 01 квітня по 15 серпня 2006 року.

Постановою Брусилівського районного суду від 21 серпня 2007 року, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року, адміністративний позов ОСОБА_6 задоволено частково: з Коростишівської МДПІ на користь ОСОБА_6 стягнуто 7149, 60 гривень заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, в іншій частині позову відмовлено за необґрунтованістю.

У касаційній скарзі Коростишівська МДПІ просить скасувати судові рішення, направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, який, на думку відповідача, розпочався у день звільнення позивача 31 березня 2006 року. Вважає, що відсутня його вина у несвоєчасній виплаті всіх належних позивачу коштів. Зазначає, що судами, в порушення абзацу 5 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 (v0013700-99) в резолютивній частині рішення не зазначено про оподаткування присудженої позивачеві суми належної йому виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що рішення судами першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, повно встановлені факти, досліджені докази та обґрунтовані висновки. Зокрема, позивач вказує, що розмір належних йому при звільненні сум протягом всього часу розгляду справи не оспорювався; а строк звернення до суду розпочався з дня, наступного за днем здійснення останньої виплати.

Представники сторін у судове засідання не прибули, про дату, час та місце касаційного розгляду були повідомлені належним чином, що не перешкоджає судовому розгляду справи відповідно до частини четвертої статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивач ОСОБА_6 працював на посаді державного податкового інспектора Брусилівського відділення Коростишівської МДІІІ, звільнений згідно із наказом Коростишівської МДІІІ № 10 від 17 березня 2006 року в зв’язку з виходом на пенсію по інвалідності відповідно до ч. 6 статті 37 Закону України "Про державну службу"із зазначенням в наказі про звільнення про право на отримання грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних посадових окладів, передбачених ч. 11 статті 37 Закону України "Про державну службу"та з видачею в день звільнення всіх необхідних довідок для оформлення пенсії.

На час звільнення з урахуванням строкової військової служби стаж державної служби ОСОБА_6 становив 11 років 8 місяців 29 днів, тому відповідно до частин 6 та 11 статті 37 Закону України "Про державну службу"позивач мав право на отримання грошової допомоги у розмірі 10-ти місячних посадових окладів.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні, зокрема встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, у разі якщо в цей день працівник працював. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судами встановлено, що в порушення вимог ч. 1 статті 116 КЗпП України, в день звільнення ОСОБА_6 виплати не проводились і він не був повідомлений письмово про нарахування сум, належних йому при звільненні. Зазначені обставини визнані відповідачем.

Виплата зазначених сум проведена відповідачем поетапно, зокрема, в квітні 2006 року проведено виплату за листком непрацездатності в сумі 636,51 грн., та премія за січень 2006 року в сумі 137,97 грн., в травні 2006 року –премія за березень 2006 року в сумі 333,26 грн.

Крім того, після проведення перевірки правильності нарахування відповідних платежів позивачу нараховані та виплачені: 30 червня 2006 року надбавка за вислугу років за 2005-2006 роки, 100% надбавка за 2005-2006 роки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 585, доплата за оплату відпустки за 2006 рік, компенсація за невикористану відпустку при звільненні, матеріальна допомога на оздоровлення за 2006 рік, компенсація за невикористану додаткову відпустку за 2005-2006 роки на загальну суму 1003,63 грн. (з якої утримано –140,52 грн. обов’язкових платежів) та грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів, передбачених ч.11 статті 37 Закону України "Про державну службу"(арк. справи 8-9). 15 серпня 2006 року позивачу донараховані та виплачені 1015,02 грн. надбавки за вислугу років за 1998-2006 роки, 132,16 грн. 100% надбавки за 2004-2005 роки, 214,56 грн. доплати сум відпускних, матеріальної допомоги та компенсації за невикористані відпустки за 1999-200б роки, 473,71 грн. компенсації втрати частини зарплатив зв’язку з порушенням термінів її виплати. Всього 15 серпня 2006 року ОСОБА_6 було донараховано 1835,45грн.

Таким чином, лише 15 серпня 2006 року відповідач провів остаточну виплату всіх належних позивачу сум при звільненні.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги, з урахуванням положень Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом своїх прав є безпідставними з огляду на наступне. Перебіг строку позовної давності у справах про розрахунки при звільненні починається з наступного дня після проведення відповідних виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. 29 серпня 2006 року позивач звернувся до Брусилівського районного суду Житомирської області із даним позовом до відповідача в порядку цивільного судочинства, проте ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 6 березня 2007 року скасоване рішення Брусилівського районного суду від 13 жовтня 2006 року за наслідками розгляду даного позову, а провадження у справі закрите, позивачеві роз’яснено право звернутися із адміністративним позовом. До адміністративного суду позивач звернувся через місяць від дня винесення ухвали про закриття провадження в порядку цивільного судочинства, тобто в межах строку, встановленого статтею 233 КЗпП.

Не впливають на правильність ухвалених у справі рішень і твердження відповідача щодо відсутності посилання у судових рішення про утримання із присудженої позивачеві суми податку з доходів фізичних осіб, а також відрахувань до державних соціальних фондів. Предметом спору в даному випадку є не стягнення сум, передбачених на оплату праці, а стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку, який носить характер штрафної санкції .

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Брусилівського районного суду Житомирської області від 21 серпня 2007 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.