Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Бутенка В.І.,

Гашицького О.В.,

Лиски Т.О. (доповідач),

Малиніна В.В.,

Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року, -

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення. Позовні вимоги мотивував тим, що він є інвалідом ІІ групи, захворювання яке повязане з наслідками аварії на ЧАЕС, потерпілим від наслідків аварії 1 категорії і згідно законодавства має право на щорічну грошову допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається на момент виплати, але відповідачем виплачено вказану допомогу за 2007 рік у значно нижчому розмірі

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано неправомірними дії відповідача в частині відмови у перерахунку та виплати щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік ОСОБА_1 в розмірі передбаченому ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобовязано Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотриману суму одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить вказане рішення суду апеляційної інстанцій скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач являється інвалідом ІІ групи внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та має посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Білоцерківської міської ради.

У 2007 році УПСЗН виплачувало щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 (562-2005-п) Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Статтею 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам ІІ групи пять мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2007 рік, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що розмір виплаченої йому грошової допомоги не відповідає розміру, встановленому статтею 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому невиплачена йому в цей період сума допомоги підлягає стягненню у судовому порядку.

Однак, суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції та відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позову.

При цьому він виходив з того, що оскільки, виплата позивачу допомоги на оздоровлення у 2007 році відбулася до 09 липня 2007 року, то вона правомірно була виплачена у розмірах, встановлених законом про Державний бюджет на відповідний рік.

Проте, з таким висновком суду погодитись не можна, виходячи з такого.

Відповідно до Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V (489-16) «Про Державний бюджет України на 2007 рік»дію абзацу сьомого частини четвертої статті 48 зупинено на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) зупинення дії абзацу сьомого частини четвертої статті 48, передбачене пунктом 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнано таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційним).

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 30 статті 71 Закону України Про Державний бюджет України на 2007 рік указані правові норми втратили чинність і застосуванню не підлягали та, виходячи з загального пріоритету законів над підзаконними нормативними актами, УПСЗН з 09 липня 2007 року повинно було перерахувати та доплатити позивачу недоотриману різницю щорічної допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з розміру пять мінімальних заробітних плат.

Так як відповідач цього не зробив, то суд першої інстанції обґрунтовано поклав на нього обовязок з перерахунку щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, виходячи з розміру пяти мінімальних заробітних плат.

Таким чином, апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2010 року скасувати.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 жовтня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.