Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року у справі № 2а-969/10/0470 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" до Дніпропетровської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

У січні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" звернулося в суд з позовом до Дніпропетровської митниці, Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області, в якому просило визнати недійсним рішення відповідача про визначення митної вартості товарів за 6 методом №110000015/2010/150002/2 від 08.01.2010 р., а також зобов’язати відповідача повернути 85961,38 грн. надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у вантажній митній декларації на товар № 110000015/2010/500004 від 04.01.2010 р. позивачем була заявлена митна вартість товару у сумі 900 161,91 грн. (112 731,61 долар США) - 550,00 доларів США за 1 тонну.

Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару позивачем були надані митному органу наступні документи: контракт № 09/06/09 від 09.06.2009 р. та додатки до нього №№ 9-11, накладні УМВС, рахунки-фактури (інвойси), пакувальні листи, страхові сертифікати, інші документи.

Митним органом у зв'язку із сумнівами щодо заявленої митної вартості товару з урахуванням пункту 1 розділу С контракту від 09.06.2009 р., пунктом 7 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження (1766-2006-п) були витребувані додаткові документи, а саме цінову інформацію уповноважених експертних організацій.

Того ж дня представник позивача надав митному органу прейскурант виробника від 28.11.2009 р. про визначення відпускних цін для позивача, довідку Торгово-промислової палати.

Митний орган ухвалив рішення № 110000015/2010/150002/2 від 8 січня 2010 року про визначення митної вартості товарів, згідно з яким митна вартість була визначена у сумі 820,00 доларів США за 1 тонну. При визначенні митної вартості товару відповідач застосував резервний метод № 6.

Згідно статті 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф" від 05.02.1992 р. №2097-ХІІ нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунка-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

Пунктом 2.1 Порядку (1766-2006-п) здійснення митного контролю передбачено, що для здійснення митного контролю й митного оформлення товарів декларант подає до підрозділу митного оформлення ВМД, заповнену згідно з обраним митним режимом, її електронну копію і визначені документи.

Відповідно до пункту 11 Порядку декларування (1766-2006-п) для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Посадова особа митного органу у графі "Для відміток митниці" декларації митної вартості робить запис про необхідність подання додаткових документів, що підтверджують митну вартість товарів, із складенням переліку, зазначає дату і прізвище та ставить свій підпис. Декларант ознайомлюється з таким записом, зазначає під ним дату, прізвище та ставить свій підпис.

Посадова особа митного органу не має права вимагати від декларанта документи, не зазначені у графі "Для відміток митного органу".

Відповідно до пункту 14 Порядку декларування (1766-2006-п) , якщо декларантом не подано в установлений строк додаткові документи або якщо він відмовився від їх подання, митну вартість товарів визначає митний орган на підставі наявних відомостей згідно із законодавством.

Згідно встановлених судами обставин справи, під час здійснення митного оформлення товару у відповідача виникли обґрунтовані сумніви щодо митної вартості товару, митним органом у позивача у встановленому законом порядку були витребувані додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів. Разом з тим, декларант подав витребувані документи не в повному обсязі, що унеможливило застосування митним органом методу визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

Фактично митним органом була здійснена митна оцінка товару заявленого у ВМД в сумі 820,00 доларів США за 1 тонну. При здійсненні митної оцінки був застосований метод оцінки № 6 (резервний) згідно статтею 273 Митного кодексу України.

Судами попередніх інстанцій були ґрунтовно досліджені підстави неможливості застосування митницею 1, 2, 3, 4, 5 методів визначення митної вартості товару.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог, оскільки митним органом правомірно визначена митна вартість товару на підставі методу оцінки № 6 (резервного).

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп" –відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2010 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.