Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 2 липня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року у справі № 2а-196/2009 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, -

У червні 2009 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов’язати його сплатити суму допомоги по догляду за дитиною за 2007 рік відповідно до ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"без врахування змін внесених Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) .

Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 2 липня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року, позовні вимоги задоволені в частині визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання відповідача виплатити суму допомоги по догляду за дитиною за період з 10.12.2007 р. по 31.12.2007 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач є матір’ю малолітньої дитини, перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"в редакції зі змінами внесеними Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"(в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) була зупинена дія ст. 12, частини 1 статті 15 та пункту 3 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) визнані такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) про зупинення на 2007 рік дії Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" (2811-12) щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Таким чином, суди обґрунтовано виходили з того, що в період з 01.01.2007 р. до 09.07.2007 р., позивач мала право на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно ст. 15 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"в редакції зі змінами внесеними Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом (2747-15) або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач звернулася в суд першої інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку позовної давності, де вказала, що про порушення її прав їй стало відомо 9 грудня 2008 року.

Суд першої інстанції вірно відмовив в поновленні строку звернення до суду за період з 01.01.2007 р. по 09.12.2007 р., оскільки нормативно-правові акти, на які посилається позивач були опубліковані у встановленому законодавством порядку та вважаються доведеними до населення.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо задоволення позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльності та зобов’язання відповідача виплатити суму допомоги по догляду за дитиною за період з 10.12.2007 р. по 31.12.2007 р.

Згідно ч. 2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради Донецької області –відхилити.

Постанову Димитровського міського суду Донецької області від 2 липня 2009 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2009 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України.