Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Островича С.Е.

Усенко Є.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2008

у справі № 2-а-2312/08

за позовом Державного підприємства "Торезантрацит"

до Державної податкової інспекції у м. Торезі

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

Державне підприємство "Торезантрацит" (далі по тексту –позивач, ДП "Торезантрацит") звернулось до суду з позовом про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Торезі (далі по тексту –відповідач, ДПІ у м. Торезі) № 0002811510/0, № 0002831510/0, № 0002841510/0, № 0002851510/0 від 27.11.2007.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2008, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2008, позов задоволено; визнано недійсними спірні податкові повідомлення-рішення, з огляду на протиправність їх прийняття.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної невиїзної документальної перевірки ДП "Торезантрацит"стосовно своєчасності сплати збору за геологорозвідувальні роботи, земельного податку та сплати податку на прибуток, складено акт № 1188/15-0/32366906 від 21.11.2007.

На підставі результатів вказаної перевірки та пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", 27.11.2007 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0002811510/0 про застосування штрафних санкцій в розмірі 50% на суму 1 007,94 грн. за порушення граничного строку плати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати земельного податку в сумі 2 015,87 грн.,

- № 0002821510/0 про застосування штрафних санкцій в розмірі 50% на суму 29 516,29 грн., за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати земельного податку в сумі 59 032,55 грн.,

- № 0002831510/0 про застосування штрафних санкцій в розмірі 50% на суму 2 419,67 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати земельного податку в сумі 4 839,33 грн.;

- № 0002841510/0 про застосування штрафних санкцій в розмірі 50% на суму 63 614,46 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи в сумі 127 228,88 грн.

- № 0002851510/0 про застосування штрафних санкцій в розмірі 50% на суму 59 100,86 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі сплати податку на прибуток в сумі 118 201,69 грн.

Також судами встановлено, що позивачем не заперечується наявність заборгованості на момент проведення перевірки, але платіжними дорученнями позивач сплачував поточні податкові зобов’язання з призначенням платежу: збір за геологорозвідувальні роботи, податок на прибуток по розстрочених платежах згідно договорів розстрочки, земельний податок.

Відповідач, посилаючись на те, що незалежно від призначення платежу, кошти, що надійшли на сплату податкових зобов’язань спрямовуються на погашення податкового боргу у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що платіжними дорученнями позивач сплачував поточні податкові зобов’язання та розстрочені платежі згідно договорів про розстрочення платежів, тому застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати податкових зобов’язань є безпідставними.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1.2, п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податкове зобов’язання –зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом (2181-14) або іншими законами України; податковий борг (недоїмка) –податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання.

Згідно абз. 2 п. 5.1 ст. 5 цього Закону податкове зобов’язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 вказаного Закону).

Відповідно до п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Зазначені та інші положення чинного законодавства, не надавали права податковому органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податків у платіжних дорученнях.

В даному випадку застосування відповідачем пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 вказаного закону є помилковим.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з’ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі відхилити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 06.08.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .