Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції (далі –Краснодонська ОДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2009

у справі № 2а-1693/09

за позовом закритого акціонерного товариства "Краснодонський завод "Автоагрегат"(далі –Товариство)

до Краснодонської ОДПІ

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі – Управління)

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства 41437 грн. бюджетної заборгованості з ПДВ за декларацією за червень 2008 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2009, позов задоволено. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що сформовані за наслідками здійснення господарських операцій дані податкового обліку платника (позивача у справі) підтверджують право Товариства на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, тоді як чинне законодавство не ставить таке право в залежність від результатів зустрічних перевірок усіх постачальників платника податків по ланцюгу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Краснодонська ОДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що право платника на отримання податкової вигоди у формі бюджетного відшкодування виникає лише за умови надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету, а відтак відсутність достовірно встановленого факту сплати окремими постачальниками позивача по ланцюгу податкових зобов’язань за наслідками проведення податковим органом зустрічних перевірок таких постачальників свідчить про передчасність позовних вимог.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Краснодонської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що у декларації на червень 2008 року Товариством було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника, у розмірі 170 033 грн. За наслідками проведення Краснодонською ОДПІ виїзної позапланової перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказаний період було складено довідку від 19.09.2008 №2141/23-00231290, в якій зазначено про відсутність порушень з боку позивача при формуванні даних податкового обліку у перевірений період. Однак заявлену до відшкодування суму було лише частково повернуто позивачеві з мотивів неотримання контролюючим органом доказів надмірного надходження відповідних сум ПДВ до бюджету за наслідками здійснення зустрічних перевірок окремих постачальників позивача по ланцюгу постачання.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету. При цьому, як вірно зазначили попередні судові інстанції, чинне законодавство не передбачає такої передумови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування, як проведення зустрічних перевірок його постачальників по ланцюгу та встановлення факту сплати ними податкових зобов’язань. Адже з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена і у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В даному випадку реальність здійснення спірних операцій з поставки позивачеві товарів, за наслідками виконання яких у Товариства виникло від’ємне значення ПДВ, податковим органом не заперечується. Будь-яких порушень податкової дисципліни з боку позивача, а також обставин, які б свідчили про недобросовісність Товариства як платника податків, Краснодонською ОДПІ не виявлено.

Доводи податкового органу про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судами.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідчить, що термін "сплата податку"вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком обґрунтовано задовольнили позов, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Краснодонської об’єднаної державної податкової інспекції відхилити.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.03.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2009 у справі № 2а-1693/09 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.