Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя (далі –Жовтнева МДПІ)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009

у справі № 2а-9421/09/0570

за позовом приватного підприємства "Баядєра"(далі – Підприємство)

до Жовтневої МДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 29.04.2009 № 0001671840/0.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2009 у позові відмовлено. У прийнятті цього рішення суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на факт здійснення структурним підрозділом позивача торговельної діяльності на території м. Маріуполя Підприємство має сплачувати комунальний податок до міського бюджету м. Маріуполя, як це передбачено пунктом 1 Положення про комунальний податок, затвердженого рішенням Маріупольської міської ради від 30.01.2002 № 1400.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорюваний акт індивідуальної дії визнано недійсним з тих мотивів, що суб’єктами сплати комунального податку відповідно до статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори'є виключно юридичні особи, тоді як до повноважень органів місцевого самоврядування належить лише встановлення порядку та механізму справляння комунального податку без розширення кола суб’єктів його сплати. Наведене, за висновком апеляційного суду, є свідченням незаконності накладення на позивача оспорюваної суми штрафних санкцій за неподання розрахунку комунального податку до податкового органу за місцем знаходження структурного підрозділу Підприємства.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Маріупольська МДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду зі спору, посилаючись на безпідставне скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови місцевого окружного адміністративного суду у справі.

Справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Маріупольської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи було встановлено, що Підприємство зареєстровано виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області 07.09.2000 по вул. Озерянівській, 2, у Центрально-Міському районі м. Горлівки у Донецькій області та перебуває на податковому обліку у Горлівській об’єднаній державній податковій інспекції. Однак на території м. Маріуполя здійснює торговельну діяльність структурний підрозділ позивача без статусу юридичної особи, який, в свою чергу, зареєстрований у Жовтневій МДПІ як платник окремих видів податків та зборів. Підставою для застосування Маріупольською ОДПІ до Підприємства 850 грн. штрафних санкцій за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням слугував факт неподання позивачем податкового розрахунку комунального податку до Жовтневої МДПІ за 4 квартал 2007, а також у 2008 році, як це зафіксовано в акті про результати невиїзної документальної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 15.11.2007 по 31.12.2008.

Відповідно до статті 69 Закону України "Про місцеве самоврядування"органи місцевого самоврядування відповідно до закону можуть встановлювати місцеві податки і збори. Місцеві податки і збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 15 Закону України "Про систему оподаткування"комунальний податок віднесено до місцевих податків.

Частиною третьою цієї ж статті Закону (1251-12) передбачено, що місцеві податки і збори (обов'язкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України. При цьому податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у пункті 2 частини першої і пунктах 2 - 4, 13 та 14 частини другої цієї статті, є обов'язковими для встановлення сільськими, селищними та міськими радами за наявності об'єктів оподаткування або умов, з якими пов'язане запровадження цих податків і зборів.

На виконання наведених законодавчих приписів рішенням Маріупольської міської ради від 30.01.2002 № 1400 було затверджено Положення про комунальний податок, згідно з яким до платників цього податку віднесено, зокрема, іногородні підприємства, які мають на території м. Маріуполя свої філії, відділення, представництва та структурні підрозділи.

А відтак суд першої інстанції з огляду на установлені судами обставини справи (зокрема, здійснення структурним підрозділом Підприємства торговельної діяльності на території м. Маріуполя) дійшов цілком обґрунтованого висновку про наявність у позивача обов’язку сплачувати комунальний податок до міського бюджету м. Маріуполя.

Вищий адміністративний суд України не погоджується з наданою апеляційним судом правовою оцінкою обставин справи відносно того, що наведений припис Положення не відповідає вимогам чинного законодавства - зокрема, статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори". Так, за змістом цієї статті Декрету (56-93) комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Однак зазначеним пунктом Положення (яким фактично і керувався податковий орган при застосуванні оспорюваних штрафних санкцій) платниками комунального податку визначено саме іногородні підприємства (тобто юридичних осіб), а не їх структурні підрозділи.

А відтак у апеляційного суду були відсутні передбачені законом підстави для скасування правильного по суті та вмотивованого рішення Донецького окружного адміністративного суду зі спору.

З урахуванням викладеного оскаржувана постанова Донецького апеляційного адміністративного суду підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції –залишенню в силі як скасована помилково.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2009 у справі № 2а-9421/09/0570 скасувати.

3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2009 у справі № 2а-9421/09/0570 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.