Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Гордійчук М.П.

Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 року

у справі № 2-а-1669/09/1970 (63102/09/9104)

за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВА"

про стягнення адміністративно-господарський санкцій та пені

У червні 2009 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВА"про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 16 439,13 грн. та пені за порушення термінів сплати санкцій у розмірі 328,78 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржило їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати вказані судові акти з мотивів порушення названими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач послався на її необґрунтованість і просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XIІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"(далі - Закон України від 21.03.1991 року № 875-XIІ (875-12) ) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XIІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було подано до відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2008 рік, відповідно до даних якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу налічує 46 осіб з них середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників на підприємстві –1 особа, кількість інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, складає 2 особи.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України від 01.03.1991 року №803-XII "Про зайнятість населення"підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством

Протягом 2008 року відповідачем щомісячно подавались звіти до центру зайнятості про наявність вакансій для інвалідів за формою 3-ПН.

За вказаних обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідачем було виконано обов’язок по інформуванню щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування інвалідів.

При цьому відповідно до чинного законодавства обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

За вищевказаних обставин суд касаційної інстанції погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 31.07.2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .