К-37455/09-С Про визнання рішення щодо відмови у наданні земельної ділянки недійсним - 06.10.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргоюОСОБА_1 на постанову Євпаторійського міського суду АР Крим від 26 лютого 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Заозерненської селищної ради, голови Заозерненської селищної ради Навроцького Станіслава Степановича про визнання рішення № 201 від 28 січня 2005 року, рішення № 5-27/37 від 28 грудня 2007 року та відповіді на адресу ОСОБА_1 від 07 червня 2006 року № 777/02-15 про відмову у наданні земельної ділянки недійсним, -

У березні 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулись із позовом до Заозерненської селищної ради, голови Заозерненської селищної ради Навроцького С.С. про визнання рішення № 201 від 28 січня 2005 року, рішення №5-27/37 від 28 грудня 2007 року та відповіді на адресу ОСОБА_1 від 07.06.2006 року №777/02-15 про відмову у наданні земельної ділянки - незаконними.

Ухвалою від 1 квітня 2008 року провадження у справі за зазначеним адміністративним позовом відкрито.

У подальшому, судом першої інстанції були прийняті уточнення до позовних вимог, в яких позивачі просили визнати незаконними рішення Заозерненської селищної ради № 201 від 28 січня 2005 року про зупинення розгляду питань по узгодженню розробки проектів землеустрою на земельні ділянки під індивідуальну житлову забудову та інших цілей у межах селища до затвердження у встановленому порядку Генерального плану, рішення №5-27/37 від 28 грудня 2007 року щодо відмови ОСОБА_3 у вигляді земельної ділянки у зв’язку з відсутності черги, та відповіді Заозерненської селищної ради на адресу ОСОБА_1 07.06.2006 року №777/02-15 про відмови у наданні їй земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є членами громади та, на їх думку, мають право на безоплатне надання земельних ділянок. Позивачі зверталися до селищної ради з заявами про передачу земельних ділянок під індивідуальне будівництво, однак відповідач відмовив їм у наданні земельних ділянок; рішенням позивача № 201 від 28 січня 2005 року було зупинено розгляд питань по узгодженню розробки проектів землеустрою на земельні ділянки під індивідуальну житлову забудову та інших цілей у межах селища до затвердження у встановленому порядку Генерального плану, у зв’язку з чим позивачі звернулись до суду та просять скасувати оскаржувані рішення.

Постановою Євпаторійського міського суду АР Крим від 26 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановленим по справі рішенням суду попередніх інстанцій позивачі звернулись з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права скаржник ставить питання про скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування касаційної скарги позивачами зазначено, що судами попередніх інстанцій невірно встановлено строки звернення до адміністративного суду, а саме не взято до увагу наступні факти: 26 травня 2006 року позивачі звертались до голови Заозерненської селищної ради із проханням надати земельну ділянку, але вказана заява не була розглянута на сесії та відповіді не неї взагалі отримано не було. Крім цього, позивачами, як підстава для скасування судових рішень попередніх інстанцій, зазначено застосування статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України замість спеціальної норми статті 268 ГКУ, відповідно до якої строк позовної давності не розповсюджується на власника або іншої особи при визнанні незаконним акту органів державної влади.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Заозернинської селищної ради № 201 від 28 січня 2005 року розгляд питань щодо узгодження розробки проектів землеустрою на земельні ділянки під індивідуальне житлове будівництво та інших цілей у межах селища Заозерне було зупинено до затвердження у встановленому порядку Генерального плану.

Відповідно до пункту 3 рішенням Заозернинської селищної ради від 17 березня 2006 року № 60 оскаржуване рішення визнано таким, що втратило чинність.

Слід зазначити, що відповідно до статті 39 Земельного Кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до статті 40 Земельного Кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду погоджується із думкою судів попередніх інстанцій стосовно правомірності оскаржуваних рішень, якими позивачам, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4, відмовлено у виданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та постановці на облік відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, з огляду на наступне: по-перше, діючим, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством, не передбачалась черговість на виділення земельних ділянок; по-друге, у зазначеному позивачами цільовому призначення відсутній проект планування відповідно до генплану та інформація стосовно місця розташування земельної ділянки, що суперечить вимогам 121 Земельного кодексу України (2768-14) .

Відповідно до статті 121 Земельного Кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Відповідно до пункту г статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Судом апеляційної інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 було правомірно відмовлено відповідачем у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у зв'язку з тим, що не затверджені проекти детального планування, в заяві не вказано місце розташування земельної ділянки, відсутні матеріали узгодження місця розташування об'єкту.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що про прийняття рішення № 201 від 28 січня 2005 року позивачам стало відомо у 2005 році, а лист від 07 червня 2006 року № 777/02-15 був отриманий ОСОБА_1 у 2006 році, тобто позивачі звернулись до суду із порушенням строку звернення до адміністративного суду, оскільки позовна заява зареєстрована судом першої інстанції 04 березня 2008 року (відповідно до відмітки вхідної кореспонденції).

Відповідно до статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, яким, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, про порушення своїх прав позивачі дізналися своєчасно, але не скористалися своїм правом на судовий захист в межах строку для пред'явлення позовних вимог.

Доводи скаржника щодо незастосування судами попередніх інстанцій статті 268 ЦКУ, відповідно до якої строк позовної давності не розповсюджується на власника при визнанні незаконним правового акту органів державної влади, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивачі лише звертались до органу виконавчої влади щодо надання дозволу на відведення земельної ділянки, а вказана норма застосовується лише при зверненні власника земельної ділянки до суду з приводу порушення його прав та свобод.

На підставі вищевикладеного колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які потягли б за собою скасування чи зміну прийнятого у справі судового рішення, судам попередніх інстанцій не встановлено.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись наведеним, ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Євпаторійського міського суду АР Крим від 26 лютого 2009 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.