Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Цуркана М.І., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року у справі № 2а-124/10/1419 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Троїцької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, третя особа - ОСОБА_2 про визнання неправомірними та скасування рішень, -

У листопаді 2009 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Троїцької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, третя особа - ОСОБА_2, в якому просив визнати неправомірними дії Троїцької сільради щодо вирішення земельного спору між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення меж їх земельних ділянок, а також скасувати рішення Троїцької сільради №3 від 19.11.2008 р. "Про встановлення межі між земельними ділянками громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1", рішення №14 від 24.03.2009 р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд".

Постановою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 6 жовтня 2010 року позовні вимоги задоволені.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалене нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, межі земельної ділянки, площею 0,0132 га, яку орендує позивач та земельної ділянки третьої особи ОСОБА_2, площею 0,0918 га є суміжними.

При виготовленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0918 га у приватну власність третій особі ОСОБА_2, позивач ОСОБА_1 відмовився погодити ці межі суміжних земельних ділянок.

Рішенням Троїцької сільради №3 від 19.11.2008 р. встановлені межі між земельними ділянками громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Рішенням №14 від 24.03.2009 р. затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину ОСОБА_2 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України (254к/96-ВР) , цим та іншими законами.

Згідно ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок і інших питань у галузі земельних відносин.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільських рад належить вирішення питань регулювання земельних відносин.

Статтею 158 Земельного кодексу України встановлено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства.

Отже, ст. 158 Земельного кодексу України передбачає повноваження сільської ради встановлення меж земельних ділянок, а тому посилання на відсутність таких повноважень є безпідставними.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав задоволення позовних вимог, оскільки при врегулюванні спірного питання стосовно меж земельних ділянок наданих в користування позивачу та третій особі, Троїцька сільська рада діяла в межах компетенції, у спосіб, що передбачений Конституцією (254к/96-ВР) та законами України та з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судом апеляційної інстанції винесене законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 –відхилити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2011 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.