Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою першого заступника прокурора Одеської області на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року у справі № 2-8195/2006 за позовом ОСОБА_1 до Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про зобов’язання видати державний акт на право власності на земельну ділянку, -

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", в якому просила зобов'язати посадових осіб відповідачів розглянути у встановленому порядку її заяву про видачу їй Державного акту про право власності на земельну ділянку площею 0,09 га - для будівництва житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1, та видати позивачу Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2006 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року, позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями перший заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням № 6/3 від 10 березня 2000 року Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області вирішено передати безоплатно у приватну власність позивачу із земель запасу земельну ділянку площею 0,09 га - для будівництва житлового будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1.

Вказане рішення було чинним на час розгляду справи судами першої і апеляційної інстанцій, відомості про його скасування відсутні.

Під час винесення зазначеного Рішення діяв Земельний кодекс України (561-12) в редакції 1991 року.

7 лютого 2002 року Верховною Радою України була прийнята Постанова № 3064-ІІІ "Про зміну меж міста Одеси Одеської області" (3064-14) , відповідно до якої, до меж міста Одеси було включено, в тому числі, 361 га Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.

Судами встановлено, що в склад земель, що перейшли до території міста Одеси з території Авангардівської селищної ради, входить передана за зазначеним рішенням селищної ради земельна ділянка, яка зараз відноситься до території Малиновського району Одеси.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень ЗК України (2768-14) в редакції 2001 року, рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення в дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу (2768-14) .

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 116 діючого ЗК України громадяни набувають права власності земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. "г" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Підстави набуття права на землю визначені ст.116 вищевказаного Кодексу, відповідно до ч. 1 якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (2768-14) .

Орган місцевого самоврядування є органом у здійсненні владних управлінських функцій, згідно земельного законодавства, в частині надання земельних ділянок у власність чи користування, передачі їх в оренду і тільки після розгляду таких питань та прийняття відповідних рішень виникають певні зобов’язання та визнання прав, здійснення певних дій щодо виконання прийнятого рішення.

Таким чином, передумовою виникнення права на користування земельною ділянкою, здійснення інших дій щодо оформлення цього права, згідно чинного земельного законодавства України –є рішення органу місцевого самоврядування, як суб’єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення рада приймає на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом (280/97-ВР) .

Момент виникнення права власності на земельну ділянку чітко регламентовано статтею 125 Земельного Кодексу України, а документи, що посвідчують право на земельну ділянку –статтею 126 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, (затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.95.99 № 43, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.06.99 № 354/3647 (z0354-99) ) і статті 2 Закону України "Про землеустрій" складання державного акта на право власності на земельну ділянку проводиться після встановлення і закріплення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів за затвердженою в установленому порядку відповідною документацією, а тому, вирішуючи спір відповідної категорії, суд має з’ясувати відповідність технічної документації вимогам статей 1, 2, 18 Закону України "Про землеустрій" і статті 186 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 125 діючого ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно положень ч. 3 ст. 125 цього ЗК України приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі на місцевості, одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме - майно та їх обмежень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно –це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно, що супроводжується внесенням даних до - Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст. 4 цього Закону України, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних осіб, в тому числі право власності на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 3 цього Закону України речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом (1952-15) .

Суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку, що оскільки зміна адреси та територіальної належності земельної ділянки, що відбулася після винесення Рішення про передачу ділянки у власність, не може бути правовою підставою для невиконання цього Рішення, тому дії посадових осіб відповідача, що виразилися у відмові належним чином розглянути та задовольнити подану заяву про видання Державного акту та видати його є безпідставними.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області –відхилити.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2006 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.