Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2010 року

у справі № 2а-3888/09/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПФ Метапродакшин",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпромп"

про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином

У квітні 2009 року Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПФ Метапродакшин", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремпромп"про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2009 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2009 року скасовано та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у Святошинському районі м. Києва оскаржила його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати вказане судове рішення з мотивів порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суд першої інстанції.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПФ Метапродакшин"з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ремпромп"за період з 01.03.2008 року по 31.07.2008 року, за результатами якої складено Акт №139/23-60/35081942 від 06.07.2009 року (далі –Акт перевірки).

За даними Акта перевірки встановлено, що 29.02.2008 року між ТОВ "ВПФ Метапродакшин" (виконавець) та ТОВ "Ремпромп"(замовник) було укладено усний договір шляхом обміну первинними документами про виконання мехобробки накладок ТР-3А. Відповідно до умов договору виконавець мав виконати мехобробку накладок ТР-3А на загальну вартість 5 760,00 грн., а замовник прийняти послугу та оплатити.

Виконання договору підтверджується даними Акта здачі-прийняття виконаних робіт від 29.02.2008 року; рахунку-фактури № СФ-44/0208 від 17.04.2008 року, податкової накладної № 86 від 29.02.2008 року.

Позивач вважає, що усну спірну угоду було укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки даний правочин не відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, відсутнє волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі.

В обґрунтування цього позивач зазначив, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 03.09.2008 року визнано недійсним свідоцтво та статут ТОВ "ВПФ Метапродакшин"з дати їх реєстрації. Також визнано недійсною реєстрацію ТОВ "ВПФ Метапродакшин"платником з податку на додану вартість від дати внесення до Реєстру платників податку на додану вартість, тобто з 21.05.2007 року.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірна усна угода дійсно є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства, але податковий орган з даним позовом звернувся до суду поза межами строку, визначеного статтею 250 Господарського кодексу України, що є підставою для відмови в позові.

Але суд касаційної інстанції не повністю погоджується з названими висновками апеляційного адміністративного суду та зазначає про те, що наявність умислу не може бути підтверджено лише рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.09.2008 року, яким визнано недійсним установчі документи та свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "ВПФ Метапродакшин", оскільки в цій справі не досліджувалась питання наявності протиправного умислу при укладенні усного договору.

Юридичним наслідком припинення державної реєстрації підприємства мало бути здійснення ліквідаційної процедури. Сам факт припинення державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України № 755-IV від 15.05.2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців'якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На час вчинення спірного правочину ТОВ "ВПФ Метапродакшин"значилось в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. За змістом частини 1 статті

208 Господарського кодексу України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, учинення удаваного правочину з метою приховати ухилення від сплати податків.

Відповідно до частини 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, умови спірного усного договору відповідачами по справі було виконано 29.02.2008 року.

Проте, податковий орган лише у квітні 2009 року звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином, тобто з порушенням встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків.

Часткова помилковість мотивів суду апеляційної інстанції відмови у задоволенні позовних вимог не є в даному випадку підставою для скасування чи зміни правильного по суті рішення.

За вказаних обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2010 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .