Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Бившева Л.І., Нечитайло О.М., Пилипчук Н.Г., Федоров М.О.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні системи"(далі –Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010

у справі № 2а-10370/09/1070

за позовом Товариства

до Ірпінської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області (далі –Ірпінська ОДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень .

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача –Гребенчука С.В.,

відповідача –Кириченка Б.Б.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.2009 № 000842320/0/2555, № 000842320/0/2556 та № 000842320/0/2557.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 позов задоволено частково; визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.10.2009 № 000842320/0/2555 та № 000842320/0/2556; в решті позову відмовлено. У прийнятті цього рішення місцевий суд виходив з того, що порушення контрагентами позивача податкової дисципліни не є свідченням фіктивності договорів, якими опосередковувалося виконання спірних операцій з поставки, тоді як реальність здійснення останніх підтверджується наявними у справі первинними документами. Водночас, за висновком суду, невиконання Товариством обов’язку з декларування та сплати збору за використання радіочастотних ресурсів обумовлює законність здійсненого податковим органом донарахування суми цього збору за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог; у позові відмовлено повністю. Названу постанову мотивовано тим, що наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності постачальників позивача (товариства з обмеженою відповідальністю "БИГ"(далі –ТОВ "БИГ") та товариства з обмеженою відповідальністю "Стройснаб ЛТД"(далі –ТОВ "Стройснаб ЛТД")), а також підписання первинних документів від імені названих контрагентів невстановленими особами свідчить про нікчемність правочинів, укладених позивачем з цими суб’єктами господарювання, та про безтоварний характер операцій, здійснених на виконання цих правочинів, що, в свою чергу, виключає правомірність формування Товариством валових витрат та податкового кредиту за цими операціями.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого суду зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови Київського окружного адміністративного суду зі справи.

У запереченні на касаційну скаргу ДПІ зазначає про обґрунтованість висновків апеляційної інстанції та просить залишити оскаржуване рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що за наслідками проведення планової виїзної перевірки Товариства з питання дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2009, оформленої актом від 16.10.2009 № 1518/23-2/33603769, податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 28.10.2009 № 000842320/0/2555, згідно з яким Товариству визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у сумі 17 056 308,75 грн. (у тому числі 8 528 154,37 грн. за основним платежем та 8 528 154,38 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 28.10.2009 № 000852320/0/2556, за яким позивачеві донараховано податкове зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 11 171 269,52 грн. (у тому числі 7 447 513,01 грн. за основним платежем та 3 723 756,51 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 28.10.2009 № 000862320/0/2557, відповідно до якого позивачеві визначено податкове зобов’язання зі збору за користування радіочастотним ресурсом у сумі 2340 грн. (у тому числі 300 грн. за основним платежем та 2040 грн. за штрафними санкціями).

В основу прийняття зазначених рішень податковим органом було покладено висновок про нікчемність договорів, укладених позивачем з постачальниками ТОВ "БИГ"та ТОВ "Стройснаб ЛТД", від імені яких діяли невстановлені особи та які ухилилися від сплати податкових зобов’язань за результатами виконання цих договорів.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) –це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (168/97-ВР) .

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Втім висновок апеляційного суду про безтоварність спірних господарських операцій ґрунтується виключно на нікчемності договорів, якими опосередковувалися ці операції.

Однак така правова оцінка обставин справи не відповідає нормам матеріального права.

Адже господарська операція (тобто дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні") є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов’язань. Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин. Оцінка господарських операцій та їх змісту може здійснюватися окремо від застосування положень про цивільні правочини чи господарські зобов’язання, оскільки дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції, і навпаки –недотримання вимог цивільного чи господарського законодавства не тягне за собою автоматичної зміни відображення господарських операцій у податковому обліку.

Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов’язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій.

Як зазначив місцевий суд, виконання спірних господарських операцій підтверджується наявними у справі первинними документами, які належить складати для даного виду господарських операцій (поставки підрядних робіт та будівельних матеріалів для їх виконання), а саме –актами приймання виконаних робіт, кошторисами цих робіт, довідками про їх вартість, податковими накладними тощо, а також платіжними дорученнями, за якими позивач оплатив вказані роботи. Податковим органом, в свою чергу, не подано будь-яких доказів, які б засвідчили відсутність у постачальників фізичних, технічних та технологічних можливостей виконання цих робіт, або недостовірність відомостей у первинних документах.

Власне ж несплата контрагентами позивача податкових зобов’язань не може бути підставою для відповідальності Товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З урахуванням викладеного у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції у справі.

А відтак Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду як скасовану помилково.

З урахуванням викладеного, переглянувши рішення у межах касаційної скарги, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Екологічні системи"задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі № 2а-10370/09/1070 скасувати.

3. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.12.2009 у справі № 2а-10370/09/1070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.