Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою Орендного підприємства "Квант" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2009р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009р. у справі № 2а-27444/08 за позовом Орендного підприємства "Квант" до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області про визнання недійсним вимоги про сплату боргу та рішення про застосування фінансових санкцій, -

Орендне підприємство "Квант" звернулось з позовом до Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області про визнання недійсним вимоги про сплату боргу № Ю-139/03-23/4 від 28.05.2008р. у сумі 238 120,17 грн. та рішення про застосування фінансових санкцій № 03-51/1144/04726372 від 28.05.2008р. у сумі 168 375,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскільки позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування, то підприємство звільнено від сплати внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2009р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009р., в позові відмовлено. Суди обґрунтували свої висновки безпідставністю і необґрунтованістю заявлених позивачем позовних вимог та законністю прийнятого відповідачем рішення.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій Орендне підприємство "Квант" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що при прийнятті зазначених судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Актом №10-18/96 від 19.03.2008 року про результати планової перевірки нарахування та сплати своєчасності сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, встановлено, що за період з 01.01.2004р. по 01.02.2008р. орендним підприємством "Квант"не зазначені суми фактичних витрат на оплату праці працівників, на які нараховуються страхові внески, а також не здійснено нарахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за ставкою 32%, 32.3%, 31,8%, 33.2%. Згідно вимоги від 19.03.2008 року № Ю-76/03-23/4 заборгованість зі сплати страхових внесків штрафів (фінансових санкцій) та пені становить у розмірі 130805.37 грн.

Рішенням № 444/0351/04726372 від 04.04.2008 року до позивача застосована фінансова санкція за кожний повний або неповний місяці, за який донараховано ці суми в загальній сумі 78 631,32 грн.

Рішенням Головного Управління ПФУ в Донецькій області № 9531/06 від 20.05.2008 року зазначені вимога № Ю-76/03-23/4 від 19.03.2008 року та рішення № 444/03-51/04726372 від 04.04.2008 року за скаргами позивача були скасовані та УПФУ у Ворошиловському районі м. Донецька складено нову вимогу № Ю-139/03-23/4 від 28.05.2008 року, про сплату боргу зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 238120,17 грн. та рішення № 03-51/1144/04726372 від 28.05.2008 року "Про застосування фінансових санкцій за донарахування органом ПФУ сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків"у сумі 168375,88 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування суб’єктів підприємницької діяльності, які використовують спрощену систему оподаткування, а дія Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва"№727/98 від 03.07.1998р. (727/98) не поширюється на платежі до страхових фондів, у тому числі на страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV (1058-15) регулює відносини, що виникають між суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (стаття 5). Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених зазначеним Законом (1058-15) , або в частині, що йому не суперечить.

Пунктом 1 статті 11 Закону № 1058-ІV установлено, що загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах цих підприємств, організацій, в об’єднаннях громадян, у фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності та інших осіб, включаючи юридичних та фізичних осіб –суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований чи єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 статті 14 цього Закону страхувальниками зазначених осіб є їхні роботодавці, які відповідно до частини 1 статті 15 належать до платників страхових внесків і зобов’язані на підставі пункту 6 частини 2 статті 17 цього нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Разом із цим, у статті 18 Закону № 1058- ІV закріплено, що страхові внески є цільовим загальнообов’язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом (1058-15) ; вони не включаються до складу податків, інших обов’язкових платежів, з яких складається система оподаткування. На ці внески не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

Ставки, механізм справляння та пільги зі сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР "Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) , де, як і в Законі № 1058- ІV (1058-15) , не визначено такої пільги як звільнення від сплати цього збору для суб’єктів підприємницької діяльності, які перейшли на спрощену систему оподаткування.

Таким чином, страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Отже, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування осіб, які працюють у суб’єктів підприємницької діяльності –платників єдиного податку, не залежить від статусу платника податку.

Згідно п. 4 ч. 9 ст. 106 вказаного Закону, виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників зокрема такі фінансові санкції: за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або неповний місяць, за який донараховано ці суми.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Орендного підприємства "Квант" залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2009р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 13.05.2009р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.