К-40582/09-С Про стягнення суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість - 12.07.2011 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Лисичанська сода" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість на загальну суму 638 310,00 грн.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 16.02.2009 року позов задоволено у повному обсязі; стягнуто з державного бюджету України на користь ВАТ "Лисичанська сода" суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, за податковими деклараціями за листопад 2006 року у розмірі 105251 грн., за грудень 2006 року в розмірі 58108 грн., за січень 2007 року в розмірі 104197 грн., за серпень 2007 року в суму 46055 грн., за вересень 2007 року в сумі 16988 грн., за жовтень 2007 року в сумі 37918 грн., за грудень 2007 року в сумі 200736 грн., за січень 2008 року в сумі 6833 грн., за лютий 2008 року в сумі 57929 грн., за березень 2008 року в сумі 4295 грн., на загальну суму 638 310 грн. 00 коп.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.08.2009 року у даній справі змінено постанову суду першої інстанції в частині стягнення бюджетної заборгованості по податку на додану вартість в сумі 62224 грн.; абзац другий резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України на користь Відкритого акціонерного товариства "Лисичанська сода" суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість по декларації від 20.03.2008 року в сумі 57929 грн., по декларації від 21.04.2008 року в сумі 4295 грн., в загальній сумі 62224 грн.". В іншій частині постанову суду залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у м. Лисичанську Луганської області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що судові рішення було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період листопад 2006 року, грудень 2006 року, січень 2007 року, серпень 2007 року, вересень 2007 року, жовтень 2007 року, грудень 2007 року, січень 2008 року, лютий 2008 року, березень 2008 року ВАТ "Лисичанська сода" надані до ДПІ декларації по ПДВ, в яких він визначив відповідні суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок в установі банку.

Податковою інспекцією здійснені документальні невиїзні перевірки та позапланові документальні виїзні перевірки достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за зазначені періоди, за результатами яких розбіжностей між фактичними сумами податкового кредиту та сумами, заявленими товариством до відшкодування, не встановлені.

Заявою від 12.08.2009 року ВАТ "Лисичанська сода" просило стягнути з державного бюджету суму невідшкодованого ПДВ в розмірі 62224 грн., від позовних вимог щодо стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ в сумі 576086 грн. відмовився у зв'язку з відшкодуванням зазначеної суми в добровільному порядку.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.08.2009 року прийнята відмова позивача від позовних вимог та закрите провадження у справі в зазначеній частині.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судами. Позиція податкового ґрунтується на тому, що оскільки не завершені зустрічні перевірки контрагентів позивача, немає законних підстав для відшкодування відповідних сум ПДВ.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Порядок обчислення і сплати податку врегульований ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ).

Пунктом 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Цим Законом (168/97-ВР) або іншими законодавчими актами з питань оподаткування не передбачені вимоги щодо здійснення відшкодування сум податку на додану вартість платникові податку після сплати відповідних сум податків до бюджету його контрагентами. Закон "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не пов'язує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить право платника податку на бюджетне відшкодування в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Чинне законодавство не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету в разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця у складі ціни товару.

ПДВ, яке включене до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Таким чином, з урахуванням вимог п. 1.3 ст. 1 та ст. 7 Закону №168/97, покупець сплачує суму ПДВ у ціні товару безпосередньо продавцю, тому не може в подальшому у будь-якому вигляді впливати на надходження чи на ненадходження цих сум ПДВ до Державного бюджету.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і способом, передбаченими Конституцією (254к/96-ВР) і законами України.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому позивач, який не наділений правом встановлювати ознаки фіктивності операцій свого контрагента з іншими контрагентами, не може нести відповідальність за їх можливі протиправні дії.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Податкова інспекція не заперечує проти того, що податковий кредит звітного періоду визначений з дотриманням правил податкового обліку встановленого законом.

За таких обставин, та враховуючи вимоги п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5, п.п 7.7.1 та п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" всі вимоги відносно порядку формування податкового кредиту та отримання права на бюджетне відшкодування позивачем виконані.

За наведених обставин обґрунтованим є висновок судів, що відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач не довів правомірність дій щодо затримки відшкодування відповідних сум ПДВ,

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому, відповідно до ст. 224 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.08.2009 року по справі № 2а-970/09 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.