Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

Федорова М.О.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2009 року

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2008 року

по справі № 2а-14539/08

за позовом Науково-виробничої фірми "Сінтал "Д" - товариства з обмеженою відповідальністю

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ТОВ Науково-виробнича фірма "Сінтал "Д" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.09.2008 року №0000722303/0 та №0000732303/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2009 року у даній справі позов задоволено та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення з мотивів безпідставності їх прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівники відповідача здійснили виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007року по 31.03.2008 року, у результаті якої виявлено порушення п.1.25,ст.1 та п.п.4.1.6п.4.1 ст.4, п.5.1п.5.2.1п.5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ), зокрема позивачем було занижено податок на прибуток у сумі 4920836 грн., а також порушення п.п.7.2.8.п.п.7.4.1.,п.п.7.4.4.,п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) внаслідок чого позивач занизив податок на додану вартість на 3960912 грн.

В результаті податковим органом було прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 30.09.2008 року №0000722303/0, яким визначено податкове зобов’язання за платежем податок на додану вартість всього на суму 5944557 грн., у тому числі за основним платежем 3960912 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1983645 грн., та №0000732303/0, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток всього на суму 9151613 грн., у тому числі за основним платежем 4920836 грн. та штрафні (фінансові) санкції 4230777 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Так, відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до вимог п.п.5.3.9.п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належить до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону визначено, що господарською діяльністю визнається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається із матеріалів справи, у своїй господарський діяльності позивач мав взаємовідносини з ПП "Боженко і К", ТОВ "Кіровограднафтотранс", та ПП "Луганськ-Слеш-Інвест".

Колегія суддів, погоджується з висновками судів про те, що позивач обґрунтовано відніс до валових витрат відповідні суми коштів від господарської діяльності, оскільки зазначене підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

Також, обґрунтованими є висновки судів про безпідставність доводів податкового органу відносно визнання ним нікчемними договорів, укладених між позивачем та ПП "Боженко і К", ПП "Луганськ-Слеш", оскільки ухиляння однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії); якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи; реальність виконання зобов'язань встановлена судами під час розгляду справи та підтверджена відповідними первинними документами, а відтак висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в усіх укладених між позивачем та ПП "Боженко і К" договорах зроблений при довільному тлумаченні норм чинного законодавства.

Щодо доводів відповідача про наявність сумнівів у можливості виконання відповідних обсягів робіт, передбачених договорами, то судами достовірно встановлено, що відповідно до копій актів приймання виконаних робіт, копій видаткових накладних, копій податкових накладних, копій прибуткових ордерів, копій ухвал Господарського суду Харківської області, Господарського суду Луганської області, зазначені роботи фактично були виконані, сільськогосподарська продукція отримана, а кошти надлишково сплачені позивачем стягнуті у судовому порядку.

Крім цього, суди правомірно визнали такими, що не заслуговують на увагу й посилання податкового органу на відсутність контрагентів позивача за місцем реєстрації, та ув’язнення засновника та директора ПП "Боженко і К", як ознаки нікчемності укладених з ними угод, та неправомірності дій позивача під час формування податкового кредиту, та валових витрат, оскільки від імені ПП "Боженкоі К" за дорученням угоди укладав інший директор, а частинами 1 та 2 статті 18 Закону України " Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців" встановлено, що, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважають достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Щодо кредиторської заборгованості перед ТОВ "Кіровоградагронафторанс", то під час розгляду справи були надані претензія арбітражного керуючого про необхідність розрахунку та ухвала Господарського суду Кіровоградської області від 29.12.2008 року про призначення арбітражного керуючого вказаного підприємства. Таким чином правильними є висновки судів про те, що відповідач не довів факту заниження скоригованого валового доходу за відповідний період та, порушення п. 1.25 ст. 1 та п. п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону №334/94-ВР, внаслідок невключення позивачем до складу скоригованого валового доходу безнадійної кредиторської заборгованості позивача перед ТОВ "Кіровограднафтотранс".

Відповідно до пп..7.2.8п.7.2ст. 7 Закону №168/97-ВР, платник податку зобов’язаний вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів(послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об’єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна та такі товари (послуги) відрізняються більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті6 та статтею 8.1 цього Закону (168/97-ВР) , протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів(послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як встановлено судами та вбачається із матеріалів справи усі витрати позивача були спрямовані позивачем для забезпечення власної господарської діяльності –для виробництва цукру на власних цукрових заводах.

З огляду на наведене та вимоги чинного податкового законодавства, відповідач дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності підстав для виключення із податкового кредиту позивача суми податку на додану вартість у розмірі 3960912,00 грн.

За таких обставин, як обґрунтовано зазначено судами, висновки акта перевірки є безпідставними, а донарахування податку на прибуток, коригування (зменшення) податкового кредиту з ПДВ та застосування штрафних санкцій —неправомірними.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2009 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2008 року по справі № 2а-14539/08 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 14.07.2011р.