С-226811/08 Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень в частині визнання суми податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств - 06.07.2011 Прийняття

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2008 рішення суду першої інстанції змінено, визнано нечинним податкові повідомлення-рішення №00000462307/0 від 30.08.2006, №00000462307/1 від 14.11.2006, №00000462307/2 від 29.01.2007, №00000462201/3 від 04.05.2007 в частині визнання податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств в сумі 2500 грн. основного платежу та штрафних санкцій, які нараховані на зазначену суму.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняття в цій частині нового про відмову в позові повністю, з підстав порушення норм матеріального права.

Позивач представників у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений за адресою, наявною в матеріалах справи.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено виїзну планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.02.2004 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт №497/1-22-01-32822234 від 16.08.2006.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"внаслідок безпідставного віднесення до скоригованої частки валових витрат сум коштів, сплачених на придбання ліцензії на здійснення страхової діяльності та вимог пп.8.1.4 п.8.1 ст.8 цього Закону у зв’язку з відображенням у податковому обліку амортизаційних відрахувань, нарахованих на об’єкти, які є невиробничими фондами товариства, а також пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"внаслідок включення позивачем до податкового кредиту у серпні 2005 року сум податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбаних приміщень, які не використовуються у його господарській діяльності.

На підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення №0000043500/0, яким за порушення пп.7.4.1, 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 77477,50 грн., №0000462307/0, яким за порушення пп.4.1.1 п.4.1 ст.4, пп.11.3.1 ст.11, пп.7.2.3 п.7.2 ст.7, пп.8.1.4 п.8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток страхових організацій у розмірі 28319,78 грн.

За наслідками апеляційного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін, прийняті такі ж податкові повідомлення-рішення з відповідним індексом, якими доведено нові граничні строки сплати податкових зобов’язань.

Відповідно до приписів ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги відповідача стосуються помилковості висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень в частині визначення податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у сумі 2500 грн. основного платежу та нарахованих на цю суму штрафних санкцій, внаслідок віднесення позивачем до скоригованої частки валових витрат витрат на придбання ліцензії на здійснення страхової діяльності в розмірі 10000 грн., оскільки отримання позивачем ліцензії на проведення страхової діяльності безпосередньо пов’язане з його основною діяльністю як страхової компанії –страхування, а тому витрати на придбання ліцензії для здійснення страхової діяльності не можуть бути віднесені до валових витрат згідно приписів пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Судова колегія не погоджується з доводами касаційної скарги, та вважає, що судом апеляційної інстанції зроблено правильні висновки про наявність підстав для визнання нечинним податкових повідомлень-рішень, щодо визначення податкового зобов’язання позивачу з податку на прибуток підприємств через завищення скоригованої частки валових витрат за 1 квартал 2004 року в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про страхування"страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" (1576-12) з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом (1576-12) , а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Ліцензія, відповідно до ч.3 ст. 14 Господарського кодексу України, - це документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання (ліцензіата) на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Таким чином, страховою діяльністю можуть займатися лише ті особи, які у встановленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Приписами пп.5.4.7 п.5.4 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"передбачено, що до валових витрат включаються: будь-які витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, виданих державними органами для ведення господарської діяльності, включаючи плату за реєстрацію підприємства в органах державної реєстрації, зокрема, в органах місцевого самоврядування, їх виконавчих органах, крім витрат на придбання торгових патентів, установлених Законом України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (98/96-ВР) . Витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

Будь-яких обмежень за строками віднесення до складу валових витрат сум, сплачених за ліцензію, законодавством не передбачено.

Доводи відповідача щодо неможливості віднесення до валових витрат витрат на придбання ліцензії з посиланням на пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"правильно відхилено судом апеляційної інстанції, з тих підстав, що зазначеною нормою урегульовано порядок оподаткування доходів від страхової діяльності, обмеження щодо віднесення до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, витрат, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування), не можуть поширюватись на операції з придбання ліцензії на зайняття страховою діяльністю.

В іншій частині правильність прийнятих у справі рішень не оспорюється.

За таких обставин, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції з мотивів наведених в касаційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2008 - без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.