К-6834/08-С Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - 06.07.2011 Прийняття

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.03.2008, позов СПД ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сімферопольському районі №00000901701/3 від 19.07.2007 повністю, податкове повідомлення-рішення №0000911701/3 в частині визначення податкового зобов’язання на суму 13714,00 грн. В решті позову відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідач представників у судове засідання касаційної інстанції не направив, про час та місце розгляду справи повідомлений.

Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведена комплексна планова виїзна документальна перевірка дотримання позивачем вимог податкового та іншого законодавства за період з 14.09.2004 по 30.09.2006, за результатами якої складено акт №46/311/17-01/2794701906.

19.07.2007 на підставі акта перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення №00000901701/3, про визначення податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1527,09 грн., та №0000911701/3, про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 17047,00 грн., у т.ч. 2222,00 грн. за основним платежем та 14825,00 грн. –штрафних (фінансових) санкцій.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у другому кварталі 2006 року позивачем допущено перевищення на 200937,35 грн. розміру виручки від реалізації товарів (робіт, послуг), встановлений п.1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) .

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності, відповідно до пункту 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , запроваджується для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. При цьому, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Відповідно до пункту 6 цього Указу (727/98) суб'єкт малого підприємництва (фізична особа), який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб.

Як передбачено пунктом 5 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (727/98) , у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу (727/98) , платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки перевищення граничного розміру обсягу виручки, встановленого пунктом 1 вищезазначеного Указу, мало місце у другому кварталі 2006 року, обов’язок перейти на загальну систему оподаткування у позивача виникає починаючи з третього кварталу 2006 року, що ним і було зроблено. У зв’язку з чим судами зроблено висновок, що відповідачем неправомірно нараховано податкове зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 13% від суми перевищення мінус валові видатки (чистий дохід), оскільки обов’язок по сплаті такого податку у позивача виникає лише в третьому кварталі 2006 року.

Однак суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від дотримання останнім установлених Указом (727/98) вимог.

Несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом.

Згідно з пунктом 5 Указу (727/98) в разі порушення вимог, установлених пунктом 1 цього Указу (727/98) , платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

У той же час зазначений Указ (727/98) не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.

За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Таким чином, при наданні правової оцінки висновкам податкової інспекції про наявність підстав для нарахування суб'єкту малого підприємництва - платнику єдиного податку податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб із сум, що перевищують граничний обсяг виручки, підлягають застосуванню загальні принципи, закріплені у Конституції України (254к/96-ВР) та Законі України "Про систему оподаткування" (1251-12) , виключно якими встановлюються засади податкових відносин в Україні, а також Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) .

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності або фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, регулюється пунктом 9.12 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"з врахуванням розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) .

Згідно ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету (13-92) .

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

З огляду на викладене, за підтвердження факту перевищення граничних обсягів виручки від здійснення підприємницької діяльності у другому кварталі 2006 року, встановлених Указом, висновки судів про неправомірність дій відповідача по визначенню позивачу податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб за даний період, є помилковими, у зв’язку з чим судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового про відмову в позові.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000911701/3, то судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визначення позивачу податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 2221,64 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1111,00 грн. та безпідставне нарахування штрафних санкцій в розмірі 13714,00 грн.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", на підставі належно оформлених податкових накладних.

З огляду на те, що доводи відповідача про віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплаченого в ціні придбаних матеріальних активів, а саме вугілля, які не призначались для використання у господарській діяльності, оскільки за договором оренди №29/9 від 29.09.2004 позивач орендує магазин з централізованим опаленням, знайшли своє підтвердження, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для скасування спірного податкового повідомлення-рішення в цій частині є правильними.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій про відсутність у відповідача правових підстав для нарахування позивачу штрафних санкцій в розмірі 13714,00 грн.

Пунктом 7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"для платників податку на додану вартість (включаючи і суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, що зареєстровані як платники податку на додану вартість), у яких обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 нмдг, податковий (звітний) період дорівнює календарному місяцю.

Платники, у яких обсяг вказаних операцій за попередній календарний рік менший ніж 7200 нмдг, мають право вибору: обрати податковий (звітний) період рівним календарному місяцю чи календарному кварталу.

Указом Президента України (746/99) "Про внесення змін до Указу Президента України від 03.07.1998 № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва"(набув чинності 19.09.1999 ) усім платникам єдиного податку, у тому числі й тим, які одночасно є платниками податку на додану вартість, дозволено застосовувати квартальний податковий період подання звітності, у тому числі і з податку на додану вартість. Таким чином, навіть у випадку коли обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) за попередній календарний рік перевищує 7200 нмдг, платник податку на додану вартість, який сплачує єдиний податок, має право подавати декларації з податку на додану вартість не щомісячно, а щоквартально (про своє рішення платник повинен надати відповідне повідомлення органу державної податкової служби під час оформлення документів на перехід на спрощену систему оподаткування).

Отже, платники єдиного податку, в тому числі й фізичні особи –суб’єкти підприємницької діяльності, можуть за своїм вибором застосовувати податковий період, що дорівнює календарному місяцю або кварталу. Згідно з пп.7.9.2 п.7.9 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"заяву про своє рішення з цього питання платник податку подає податковому органу за один місяць до початку календарного року. Протягом календарного року дозволяється заміна квартального податкового періоду на місячний з початку будь-якого кварталу поточного року. Заява про таку заміну надається платником податку до податкового органу за один місяць до початку кварталу. Зворотні зміни в одному календарному році не дозволяються.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги відповідача, з скасуванням судових рішень в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення про донарахування податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб, та залишення в силі судових рішень в іншій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.11.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 в частині задоволення позовних вимог про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Сімферопольському районі №00000901701/3 від 19.07.2007 скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову про відмову в позові. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

постанова вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.