Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я.

Гордійчук М.П.

Сіроша М.В.

Харченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року по справі № 2а-3085/09/4/0170 (2-а-3085/09/4/0170)

за позовом Кримського Республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства м. Бахчисарай"

до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

Кримське Республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопроводно-каналізаційного господарства м. Бахчисарай"звернулось до окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року скасовано постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2009 року. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0001171502/0 від 28.08.2008 року, № 0001101502/0 від 28.08.2008 року, № 0001091502/0 від 28.08.2008 року.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції з мотивів порушення цим судом норм матеріального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року, у задоволенні позову відмовити.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

На підставі Акта перевірки № 111/1502 від 28.08.2008 року (далі –Акт перевірки) податковим органом відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі – Закон № 2181-ІІІ (2181-14) ) були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001171502/0 від 28.08.2008 року про визначення штрафних санкцій у сумі 340109,50 грн. за порушення на 351 календарний день граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у сумі 680219 грн., № 0001101502/0 від 28.08.2008 року про визначення штрафних санкцій у сумі 32359,80 грн. за порушення на 77 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у сумі 161799 грн., № 0001091502/0 від 28.08.2008 року про визначення штрафних санкцій у сумі 357,40 грн. за порушення на 30 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання у сумі 3574 грн.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням статті 54 Закону України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України"(далі – Закон № 107-VI (107-17) ) та статті 53 Закону України від 26.12.2008 № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік"(далі – Закон № 835-VI (835-17) ) податковий орган неправомірно визначив штрафні санкції позивачу, оскільки фінансові санкції, які виникли у зв’язку з отриманням субвенції повинні стягуватись через механізм субвенцій. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на підпункт 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, відповідно до якого у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Колегія суддів вважає безпідставним застосування судом апеляційної інстанції положень підпункту 4.4.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 2181-ІІІ, оскільки норми наведених законів не припускають неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платника податків.

Крім того, з наведених норм не слідує висновок, що фінансові санкції, які виникли у зв’язку з отриманням субвенції, повинні стягуватись через механізм субвенцій.

Так, стаття 54 Закону № 107-VI та стаття 53 Закону № 835-VI лише встановлюють порядок перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах та встановлює, за рахунок яких надходжень відбувається перерахування субвенції. Постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2008 року № 440 "Про реалізацію статті 54 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (440-2008-п) (далі - Постанова № 440), на яку також посилався суд апеляційної інстанції, визначає механізм перерахування субвенції.

При цьому, наведені нормативно-правові акти не регулюють питання застосування штрафних санкцій за порушення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання.

Тобто, стаття 54 Закону № 107-VI , стаття 53 Закону № 835-VI та Постанова № 440 (440-2008-п) не встановлює іншого порядку нарахування штрафних санкцій та не надає будь-яких пільг чи преференцій щодо їх сплати.

Натомість, вказане питання на час виникнення спірних правовідносин було врегульоване Законом № 2181-ІІІ (2181-14) , відповідно до преамбули якого цей закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який, зокрема, установлює порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, встановивши факт порушення позивачем граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов’язання, дійшов вірного висновку про застосування штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-ІІІ.

Таким чином, постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року слід скасувати, а постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2009 року - залишити в силі, оскільки вона була прийнята відповідно до закону і скасована помилково.

Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

Скасувати постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2010 року та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2009 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України виключно з підстав і в порядку, визначеними ст.ст. 237 –2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .