2а-15097/10/2670 Про стягнення надмірно сплаченої суми ввізного мита - 07.04.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженною відповідальністю "Софіт-люкс"на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженною відповідальністю "Софіт-люкс"до Київської регіональної митниці, Державного казначейства України про визнання недійсним рішення та стягнення надмірно сплаченого податку, -

Товариство з обмеженною відповідальністю "Софіт-люкс"(далі –позивач) звернулося до адміністративного суду з позовом до Київської регіональної митниці, Державного казначейства України (далі –відповідач 1 та 2 відповідно) про визнання недійсним рішення та стягнення надмірно сплаченого податку.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 грудня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позов. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що судом першої інстанції були неповно з'ясовані всі обставини, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, між позивачем (покупець) та ТОВ "БЛ Трейд"(м. Москва, Росія) (продавець) був укладений контракт купівлі –продажу № 804/10-2 від 11.05.2010 року, згідно якого позивач виступав покупцем світильників електричних для освітлення вулиць та доріг з використанням ртутних та натрієвих ламп, вироблених з комбінованих матеріалів: ЖКУ21-70-003 У1 Гелиос ШБ (вар)- 785 шт, ЖТУ06-70-004 Шар (матовий)- 270 шт. У межах реалізації виконання даного контракту, позивачем була ввезена вказана продукція та оформлена вантажна митна декларація № 100000016/2010/582733, згідно якої митна вартість товару була визначена декларантом методом оцінки за ціною договору. Однак відповідач 1, не прийнявши визначення декларантом митної вартості за основним методом (за ціною договору), визначив митну вартість товару за резервним методом згідно рішення № 100000006/2010/013992/1 від 15.07.2010 року. Вказаним рішенням митна вартість товару була визначена у розмірі 280 RUB/кг або 9,15 USD/кг, тому позивачем було складено та подано відповідачу 1 іншу вантажну митну декларацію з визначенням ціни розмитнення, у відповідності до рішення № 100000006/2010/013992/1 від 15.07.2010 року.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України (далі –МК України), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15)

Частиною 1 ст. 260 МК України визначено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Статтею 262 МК України визначено, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Так, підзаконним нормативно правовим актом, який визначає умови та механізм декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України (далі - товари), подання декларантом відомостей для її підтвердження є Порядок декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (1766-2006-п) (далі –Порядок № 1766).

Згідно п.7 вказаного Порядку (1766-2006-п) , для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів декларант зобов'язаний подати: зовнішньоекономічний договір (контракт) і додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс) або рахунок-проформу; банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено), а також інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; рішення митного органу про визначення митної вартості раніше ввезених ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів, якщо воно прийнято за одним договором (контрактом); пакувальні листи; копію ліцензії на ввезення (вивезення) товарів, імпорт (експорт) яких підлягає ліцензуванню.

На виконання вимог п.7 Порядку № 1766 (1766-2006-п) та на підтвердження заявленої митної вартості позивачем було надано відповідачу наступні документи: накладну CMR від 13.07.2010 року № 0187800; рахунок-фактуру від 12.07.2010 року № 1808; зовнішньоекономічний контракт від 11.05.2010 року № 804/10-2; специфікацію від 07.07.2010 року № 1 до контракту; договір про перевезення від 19.07.2010 року № 08; довідку про транспортні витрати від 14.07.2010 року № 7.

Статтею 266 МК України визначено перелік методів визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) (ч.2 ст. 266 МК України).

Однак, як свідчать матеріали справи, митна вартість товарів була визначена відповідачем 1 за шостим резервним методом.

Відповідно до ч.3 ст. 266 МК України, якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Судом першої інстації було вірно встановлено, що відповідачем 1 не було надано доказів виконання вказаних положень ст. 266 МК України –проведення консультацій з позивачем.

Згідно з ч.1 ст. 273 МК України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 267 - 272 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (981_011) (ГАТТ).

Таким чином, резервний метод визначння вартості товарів, які переміщуються через територію України, має застосовуватись виключно після використання або неможливості використання, у послідовності визначеній ст. 266 МК України, інших методів. Колегія суддів відзначає те, що відповідачем 1 не було доведено послідовного використання інших методів для визначення митної вартості товарів позивача –ним було одразу використано шостий метод, що суперечить нормам МК України (92-15) .

Крім того, згідно п. 11 Порядку № 1766 (1766-2006-п) , для підтвердження митної вартості товарів на вимогу митного органу, декларант зобов'язаний подати додаткові документи.

Як свідчать матеріали справи, позивач надав відповідачу 1 на його запит додаткові документи, що мав у своєму розпорядженні. Та частина документації, яка знаходилась у виробника товарів та не надана позивачу, не була надіслана з обгрунтуванням причин ненадання таких документів (калькуляція вартості продукції). Колегія суддів звертає увагу на лист ТОВ "БЛ ТРЕЙД"від 03.08.2010 року № 1491, який був надісланий позивачу, згідно якого останнього повідомляють про неможливість надання калькуляції вартості продукції. Вказане свідчить про те, що позивач не мав у своєму розпорядження даної інформації.

Враховуючи відсутність підстав для застосування резервного методу визначення митної вартості товару, відповідач 1 мав визначити митну вартість товару за основним методом - виходячи з договірної ціни, що відповідає документації, яка була подана позивачем при митному оформленні.

Таким чином, рішення № 100000006/2010/013992/1 від 15.07.2010 року має неправомірний характер.

З приводу стягнення надмірно сплачених сум митних плажів, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог у цій частині через наступне.

Відповідно до п.6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ,який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 609 (609-2008-п) , повернення за рішенням суду надмірно та / або помилково сплачених до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету провадиться органами Державного казначейства.

Враховуючи те, що позивачем були сплачені відповідні суми митних платежів до Державного бюджету України, саме з нього вони і підлягають стягненню.

Правильність розміру надмірно сплачених митних платежів, що заявлені позивачем до повернення, крім матеріалів справи була підтверджена представником відповідача 1 у судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови було неповно з`ясовано обставини справи та порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів, у відповідності до ч.2 ст. 205 КАС України, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.