Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсистема"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року

у справі №2а-37115/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсистема"(надалі –ТОВ "Технобудсистема")

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Харкова (надалі - ДПІ у Ленінському районі м.Харкова)

про визнання протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення, -

У березні 2009 року ТОВ "Технобудсистема"звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та нечинним податкові повідомлення-рішення №0000252330/0, №0000262330/0 від 12.03.2009 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки не відповідають дійним обставинам справи, ґрунтуються на неналежних доказах, а тому суми податку за оскаржуваними рішеннями нараховані всупереч вимогам чинного законодавства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення №0000262330/0 від 12.03.2009 року та №0000252330/0 від 12.03.2009 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у сумі 3,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи містять усі достатні і належні докази того факту, що витрати, здійснені позивачем за період, що перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі, а тому такі витрати позивач мав право включити до складу валових витрат. Акти приймання-передачі, на підставі яких позивач відображав у складі валових витрат витрати на підрядні роботи, повністю відповідають вимогам, які передбачені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року постанова суду першої інстанції скасована та винесена нова –про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки відповідача про те що підприємство задекларувало більше валових витрат ніж мало право згідно первинних документів, є обґрунтованим.

Не погоджуючись з останнім судовим рішенням, ТОВ "Технобудсистема"звернулось до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Сторони в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, працівниками ДПІ у Ленінському районі м. Харкова була здійсненна виїзна планова перевірка ТОВ "Технобудсистема"з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт №260/23-304/3286770 від 13.02.2009 року.

В згаданому акті, на думку податкового органу, позивачем порушено вимоги ч.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст. 216 ЦК України, п.4.1 ст.4, п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та п.4.7 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено підприємством валові витрати та валові доходи на суму 3566648,75грн., податковий кредит та податкові зобов’язання на 713329,75грн., також позивачем занижено податок на прибуток на суму 2394639грн. у т.ч. за 4 квартал 2007 року –2394639 грн. та занижено суму податок на додану вартість на 1273401грн. у т.ч. за грудень 2007 року –1273401грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем 12.03.2009 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000252330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по податку на додану вартість в розмірі 1273401,00 грн.;

- №0000262330/0 про донарахування позивачу суми податкового зобов’язання по податку на прибуток підприємств в розмірі 2394639,00 грн.

Також встановлено, що позивачем на виконання договору підряду №190/Т від 01.10.2007 року, укладеного з ТОВ "ТПК "Строй-Ресурс", були виконані будівельно-монтажні роботи на загальну суму 4279978,49 грн. та здійснено витрати за даним договором.

Факт наявності господарських взаємовідносин та здійснення позивачем витрат підтверджується безпосередньо наданим до суду договором, актами приймання-передачі робіт за формою КБ-2, підписаними сторонами, здійсненням оплати за підрядні роботи, що підтверджено картками рахунку та банківськими виписками.

Як зазначено судом першої інстанції, результати робіт, отриманих від ТОВ "ТПК "Строй-Ресурс", позивач передавав іншим замовникам, а саме: ТОВ "Моноліт"Будівельний альянс", ТОВ "Центр Енергобуд", ТОВ "Муніципальна правнича агенція", ТОВ "Будинком", згадане визнається сторонами.

Під господарською діяльністю, наведеною у п.1.32 ст. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , слід розуміти будь-яку діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 5.11 згаданого вище Закону (334/94-ВР) встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі (334/94-ВР) , не дозволяється.

Отже, пункти 5.3 –5.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не містять заборони відносно включення до складу валових витрат вартості підрядних робіт.

Крім того, матеріали справи містять усі достатні і належні докази того факту, що витрати, здійснені позивачем за період, який перевірявся, підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі.

За таких обставин, суд касаційної інстанції погоджується з правильними та обґрунтованими висновками суду першої інстанції стосовно того, що позивач правомірно включив до складу валових витрат витрати підрядних робіт згідно договору №190/Т від 01.10.2007 року.

Стосовно тверджень податкового органу про те, що в спірних правовідносинах правочини –підрядний договір, укладений позивачем з ТОВ "ТПК "Строй Ресурс"та підрядні договори, за якими результати робіт, отриманих від ТОВ "ТПК "Строй Ресурс", позивач передавав іншим замовникам, а саме: ТОВ "Моноліт"Будівельний альянс", ТОВ "Центр Енергобуд", ТОВ "Муніципальна правнича агенція", ТОВ "Будинком"є нікчемними, суперечать інтересам держави та суспільства, є вочевидь такими, що укладені з цією метою, то суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст.215 цього Кодексу передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що на момент укладення договорів та їх виконання, згідно документів, наявних в матеріалах справи, сторони були наділені належною господарською компетенцією, знаходилися в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, жодних рішень компетентних органів, які б свідчили про відсутність у них відповідної правоздатності, не надано.

Обґрунтовуючи свої заперечення відповідач посилається на протиправні дії і наявність умислу сторін договорів, однак судом правильно зауважено, що докази, які б свідчили про наявність умислу на ухилення від сплати податків чи інших шкідливих наслідків відсутні.

Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив, що податковим органом належних доказів наявності мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства та невідповідності зобов’язань ст. 207 ГК України та доказів до суду не надано.

Щодо доводів податкового органу про невідповідності договірної ціни на нерухомість за спірним договором рівню звичайних ринкових цін, слід зазначити наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Технобудсистема" та ТОВ "Моноліт"Будівельний альянс"був укладений договір генерального будівельного підряду №1 від 01.08.2005 року та додаткова угода до нього від 12.01.2006 року № 4/2/М. За даним договором позивач передав ТОВ "Моноліт"Будівельний альянс"у власність приміщень загальною площею 3353,8 кв.м., вартість одного метра склала 2771,87 грн.

При цьому, податковий орган вважає, що звичайна ціна на нерухомість, яка склалася на ринку нерухомості на момент реалізації квартир складала 1000 дол. США (мінімальна) та перевищує рівень договірної ціни, в результаті чого позивачем занижено валові доходи за перевірений період на 1513136 грн. та занижено суму податкових зобов’язань з ПДВ на 1273401 грн.

На підтвердження власного висновку відповідач посилається на листи: ТОВ "Проконсул-Девелопмент"стосовно вартості квадратного метра житла на первинному ринку в районі розташування об’єкту (вул. Академіка Павлова, 160-Д) у розмірі 1000-1300 дол.США/кв.м.; Харківської торгово-промислової палати, згідно до якого вартість житлових приміщень в будинку, розташованому за адресою: м. Харків вул. Академіка Павлова, 160-Д, могла складати 1100 –1300 дол.США/кв.м.

Відповідно до п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств'якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.8 пунктом 1.20 статті 1 цього Закону передбачено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Тому, суд першої інстанції доречно звернув увагу на те, що Листи ТОВ "Проконсул-Девелопмент"та Харківської торгово-промислової палати, на які податковий орган посилається в обґрунтування вартості квадратного метра житла, не є належними доказами вартості житла на момент його реалізації позивачем, оскільки містять інформацію про вартість квадратного метра на період з 01.01.2007 року по 31.12.2008 року, тоді як реалізація квартир здійснена позивачем на підставі додаткової угоди № 4/2/М до договору підряду, яку було підписано 12.01.2006 року.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про неправильне визначення податковим органом рівня звичайних ринкових цін є такими, що відповідають вимогам чинного законодавства на момент спірних правовідносин.

Відносно висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 3211553,00 грн. та порушення п.п.5.2.1., п.п.5.3.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) то судом вірно зазначено, що даний висновок не обґрунтовується актом перевірки, не підтверджується відповідними розрахунками і матеріалами справи та суперечить чинному законодавству. До того ж, представник відповідача у судовому засіданні на вимогу суду не надав пояснення стосовно підстав нарахування зазначеної суми витрат та не зміг обґрунтувати його висновками акту перевірки.

Щодо штрафних (фінансових) санкції, передбачених п.п.17.1.6 п.17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", то вони не можуть бути застосовані до позивача, оскільки жодних доказів факту засудження позивача (посадової особу Позивача), а також декларування позивачем переоцінених або недооцінених об’єктів оподаткування, що призвело до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах, в матеріалах перевірки не містяться та до справи податковим органом не надано.

Крім того, колегія суддів апеляційного суду скасовуючи постанову суду першої інстанції, зокрема, зазначила, що погоджується з обставинами, викладеними в акті перевірки стосовно контрагентів позивача та надання окремим угодам оцінки як таким, що суперечать інтересам держави та суспільства, однак податковий орган зазначене не оскаржував, а отже апеляційний суд безпідставно, всупереч вимогам частини 1 статті 195 КАС України, їх переглянув.

Частина 1 статті 11 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зі змісту частини 2 статті 71 цього Кодексу вбачається, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, прийняті відповідачем 12.03.2009 року податкові повідомлення-рішення №0000252330/0, №0000262330/0 є незаконними.

Згідно ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Оскільки суд апеляційної інстанції не звернув уваги на зазначені обставини і без достатніх підстав скасував обґрунтовану та законну постанову суду першої інстанції, то постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року підлягає скасуванню із залишенням у силі постанови Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технобудсистема"- задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року скасувати та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02 червня 2009 року.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст. 236- 238 КАС України.