Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2009 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 р.

у справі № 2а-6988/09/4/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Плюс"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Плюс"звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2009 р. (суддя Г.Ю.Циганова) у справі № 2а-6988/09/4/0170, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 р. (судова колегія у складі: головуючий суддя –Н.П.Горошко, судді: О.В.Дугаренко, Г.П.Ілюхіна), позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим від 19.09.2008 року 0002562301/0, від 24.10.2008 року №0002562301/1 та від 15.12.2008 року №0002562301/2 про зменшення ТОВ "Інвест Плюс"суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 38.278,00 грн. за жовтень 2007 року; визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Ялта АР Крим від 29.09.2008 року 0002652301/0, від 24.10.2008 року №0002652301/1, від 15.12.2008 року №0002652301/2 про зменшення ТОВ "Інвест Плюс"суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 16.405,00 грн. за листопад 2007 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40 грн.

Задоволення позову судами попередніх інстанцій про незаконність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення мотивовано відсутністю правового зв’язку між правом позивача на включення сплаченої у зв’язку з придбанням товару суми податку на додану вартість до податкового кредиту і відповідно правом на бюджетне відшкодування такого податку та виконанням обов’язку щодо перерахування до бюджету суми вказаного податку постачальниками у ланцюгу поставок товару.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в позові.

У касаційній скарзі відповідач вказує на неправильне застосування Закону України "Про податок на додану вартість"від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (168/97-ВР) (з наступними змінами та доповненнями).

Позивач заперечення на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до ч.1 та. ч.2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Позивачем подано до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2007 року, в якій в рядку 25.1 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку"і в рядку 4 "сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню"додатку 3 до податкової декларації "розрахунок суми бюджетного відшкодування"зазначено 83570,00 грн. Також, платник податку направив податковому органу заяву про повернення суми бюджетного відшкодування на вказану суму.

Посадовими особами податкового органу проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за жовтень 2007 року, за наслідками перевірки складено акт від 15.09.2008 р. №2115/23-4/32362095, встановлено порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 та п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР, що спричинило завищення суми, що заявлена до відшкодування за жовтень 2007 року на 38.278,33 грн.

На підставі цього акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2008 р. 0002562301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 38.278,00 грн. за податковою декларацією за жовтень 2007 року.

У декларації з податку на додану вартість за листопад 2007 року, позивач задекларував суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 129.435,00 грн.

Посадовими особами відповідача проведено позапланову перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок підприємства за листопад 2007 року, складено акт від 24.09.2008 року №2174/23-4/32362095, за висновками якого перевіркою встановлено порушення п. 1.8 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4, п. 7.7 ст. 7 Закону №168/97-ВР.

На підставі цього акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.09.2008 р. 0002652301/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 16.405,00 грн. за податковою декларацією за листопад 2007 року.

Позивач не погодився із цими рішеннями і оскаржив їх у адміністративному порядку.

За результатами оскарження були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.09.2008 р. 0002562301/0, від 24.10.2008 р. №0002562301/1 та від 15.12.2008 р. №0002562301/2 про зменшення ТОВ "Інвест Плюс"суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 38.278,00 грн. за жовтень 2007 року та від 29.09.2008 р. 0002652301/0, від 24.10.2008 р. №0002652301/1, від 15.12.2008 р. №0002652301/2 про зменшення ТОВ "Інвест Плюс"суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 16.405,00 грн. за листопад 2007 року

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997 р. (надалі – Закон України №168/97-ВР (168/97-ВР) ) визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР (168/97-ВР) –бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Як встановлено судами попередніх інстанцій позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив у своєму податковому обліку, відповідач ці документи перевірив і не має до них ніяких зауважень. Не достовірність жодного з них не встановлена і зустрічними перевірками.

Відповідач в касаційній скарзі зазначає, що висновки викладенні в акті перевірки про завищення позивачем суми від'ємного значення з податку на додану вартість і відсутність права на бюджетне відшкодування є обґрунтованими, оскільки факт реалізації товару і сплати податку до бюджету не підтверджені одним із постачальників у ланцюгу поставки товару - TOB "Дикамет".

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Між тим, надані позивачем документи давали судам попередніх інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товару своїм контрагентам, які видавали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому їх оцінка судовими інстанціями відповідає правильному застосуванню ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до ч. 3 ст. 220 КАС України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення –залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201 (2747-15|220-1) 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2009 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14.07.2010 р. у справі № 2а-6988/09/4/0170 - залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.