Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

на постанову Господарського суду Донецької області від 26.12.2007 р.

на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 р.

у справі № 22-а-1992/08 (41/146 номер справи у суді першої інстанції)

за позовом Артемівського учбово-виробничого підприємства Українського товариства глухих

до Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області

про стягнення суми бюджетної заборгованості,

Артемівське учбово-виробниче підприємство Українського товариства глухих (надалі –позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області (надалі –відповідач, Артемівська ОДПІ Донецької області) про стягнення суми бюджетної заборгованості.

Постановою Господарського суду Донецької області від 26.12.2007 р. (суддя –Л.В.Ушенко), залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя –М.Г. Сухарська, судді: І.В.Геращенко, Г.М. Міронова), позов задоволено: стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за квітень 2005 року у сумі 32 491,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав неправильного застосування ними положень пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість"(надалі – Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) ), та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Відповідно до частин першої та другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками відповідача було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування позивачем бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з 01.04.2005 р. по 01.08.2005 р., за результатами якої 12.10.2005 р. було складено довідку № 21/23.

Згаданою довідкою було підтверджено, що у деклараціях позивача з податку на додану вартість, за якими здійснювався розрахунок з бюджетом, порушень під час обрахування податкових зобов’язань за період з квітня по липень 2005 року на загальну суму 11 424,00 грн. не встановлено.

Разом з тим, відповідачем додатково до згаданої довідки було проведено виїзну позапланову перевірку підприємства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2005 року, за результатами якої 20.11.2006 р. було складено акт № 1495/23/03972560 (надалі акт).

Даною перевіркою було встановлено порушення позивачем приписів пункту 1.8 статті 1 Закону України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування за квітень 2005 року на суму 11 028,00 грн.

На підставі акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.11.2006 р. № 0005412342/0, яким було зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування на 11 028,00 грн.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає таке рішення відповідача необґрунтованим та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Пунктом 1.8 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) бюджетне відшкодування визначено як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (168/97-ВР) .

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього ж Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

У силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.4.5 цього пункту не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду Донецької області від 24.05.2007 р. у справі № 41/136а, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.08.2007 р., було спростовано висновок податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування за квітень 2005 року на суму 11 028,00 грн. та скасовано згадане податкове повідомлення-рішення від 20.11.2006 р. № 0005412342/0. Тобто, судами було підтверджено факт правомірності формування податкового кредиту та обґрунтованості заявленої до бюджетного відшкодування суми за квітень 2005 року.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про дотримання позивачем усіх передбачених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) умов для отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2005 року.

А відтак, судами попередніх інстанцій було обґрунтовано та законно стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за квітень 2005 року у сумі 32 491,00 грн.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

1. Касаційну скаргу Артемівської об’єднаної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення.

2. Постанову Господарського суду Донецької області від 26.12.2007 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2008 р. у справі № 22-а-1992/08 (41/146 номер справи у суді першої інстанції) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.