К-20795/08-С Про визнання недійсним договору купівлі-продажу нафтопродуктів та стягнення коштів - 16.06.2011 Прийняття

Позов подано про визнання недійсним договору купівлі-продажу нафтопродуктів від 27.01.2005, укладеного відповідачами у справі, та про стягнення з ПЕК "Современник"в доход державного бюджету 469 477,90 грн.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.07.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.10.2008, у позові відмовлено з мотивів недоведеності податковим органом наявності у ПП "Час"протиправного наміру порушити інтереси держави під час укладення названого договору, тоді як подальше (тобто після укладення спірного правочину) скасування державної реєстрації відповідача-2 не тягне за собою недійсність усіх правочинів, укладених цим підприємством з часу його реєстрації і до моменту виключення з Єдиного державного реєстру.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що фактичні дані зі спору, як-от – реєстрація ПП "Час"на підставну особу, незвітування до податкового органу та несплата необхідних обов’язкових платежів за наслідками укладення та виконання оспорюваного договору –є достатніми свідченнями вчинення відповідачем-2 зазначеного правочину виключно з метою ухилитися від сплати податків.

З огляду на нез’явлення у судове засідання представників сторін, яких було належним чином повідомлено про дату, час і місце проведення судового засідання, справу розглянуто в письмовому провадженні відповідно до пункту 2 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС).

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що 27.01.2005 ПП "Час"(постачальник) та ПЕК "Современник"(покупець) було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів, на виконання якого відповідач-2 поставив покупцеві бензин та дизельне паливо на загальну суму 469 477,90 грн. та видав податку накладну від 01.04.2005 № НН-1254. ПЕК "Современник"не було оплачено поставлений товар.

Судами також з’ясовано, що постановою місцевого Перевального районного суду Луганської області від 27.01.2006 визнано недійсними запис про державну реєстрацію ПП "Час", статут цього підприємства, його свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ, а також усі первинні документи ПП "Час"з мотивів реєстрації останнього на підставну особу та наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього суб’єкта господарювання.

Відмовляючи у задоволенні цього позову, попередні судові інстанції виходили з того, що позивач не довів факт укладення відповідачем-2 названого договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У статті 159 КАС зазначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим –рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Висновок про відсутність у діях ПП "Час"умислу на укладення правочину з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суди попередніх інстанцій зробили без з’ясування з достатньою повнотою питання про те, чи мав місце факт здійснення відповідачами необхідних господарських операцій з урахуванням того, що складовими елементами зобов’язання з купівлі-продажу є виконання зустрічних дій з поставки товару та його оплати, оскільки відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі –ЦК) зобов'язання –це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як зазначено у частині першій статті 207 Господарського кодексу України (далі –ГК), господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин із порушенням хоча б одним і з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом цієї норми недійсною може бути визнаний, зокрема, правочин, укладений з метою ухилитися від сплати податків та обов’язкових платежів або безпідставно отримати податкову вигоду.

У зв’язку із цим судам необхідно було дослідити, чи не спрямований оспорюваний договір на порушення публічного порядку, про щоб могли свідчити несплата податку на додану вартість ПП "Час"та віднесення до податкового кредиту нарахованих в ціні нафтопродуктів сум цього податку ПЕК "Современник".

При цьому слід зазначити, що санкції, передбачені частиною першою статті 208 ГК не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання податкової вигоди покупцем.

Крім того, при вирішенні цього спору судами не враховано те, що вимоги про визнання недійсним правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.

Так, згідно з частиною першою статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін —у разі виконання зобов'язання обома сторонами —в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, —нікчемним. Відповідно до частини другої статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.

Органи державної податкової служби можуть на підставі пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Крім того, санкції, передбачені частиною першою статті 208 ГК, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а відтак вони належать до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Отже, зазначені санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, —протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Втім судами не було досліджено факт дотримання податковим органом зазначеного строку застосування оспорюваних санкцій під час звернення з цим позовом.

Враховуючий викладене, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням останньої на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до статті 227 КАС.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.07.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 08.10.2008 у справі № 2-27/12113-2007А скасувати.