К-40571/10-С Про стягнення надмірно сплаченої суми митних платежів - 01.03.2012 Прийняття

розглянувши в порядку касаційного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Толиман"до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа –приватне підприємство "Мерітайм трансшипмент центр" про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання вчинити певні дії,-

У вересні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю "Толиман"звернулося до суду з позовом до Південної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа –приватне підприємство "Мерітайм трансшипмент центр" про визнання протиправною бездіяльності Південної митниці щодо повернення надмірно сплачених позивачем мита у розмірі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у розмірі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278, 55 грн., згідно митних декларацій зазначених у позові, зобов’язання Південну митницю надати до Головного управління Державного казначейства України в Одеській області підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених позивачем у сумі 4557138,94 грн. та податку на додану вартість у сумі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн., згідно вказаних в позові митних декларацій, та на підставі підтвердження Південної митниці щодо зарахування до Державного бюджету України суми надмірно сплачених позивачем мита та податку на додатну вартість згідно митних декларацій стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державного казначейства України в Одеській області на користь позивача суму надмірно сплачених позивачем згідно митних декларацій мита у сумі 4557138,94 грн. та податок на додану вартість у сумі 4557139,61 грн., у загальній сумі 9114278,55 грн., стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2009 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Толиман"звернулося з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, постанову суду першої інстанції про задоволення позову залишити в силі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали адміністративної справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судами, 29 червня 2007 року між позивачем та ПП "Мерітайм трансшипмент центр"укладено договір комісії №МСТ-29/06, за умовами якого позивач зобов'язувався від свого імені та за рахунок ПП "Мерітайм трансшипмент центр", за нагороду придбати товар в строк, на умовах та за ціною, передбаченою договором. 17 липня 2007 року до зазначеного договору було укладено додаткову угоду.

29 червня 2007 року позивачем було укладено контракт №RTM-06/2007 з компанією COMPANY LTD", на виконання умов якого ПП "Мерітайм трансшипмент центр"були поставлені транспортні засоби загальною фактурною вартістю 6 140 219,25 грн.

Транспортні засоби було задекларовано позивачем у вантажних митних деклараціях, які подано до Приморської митниці. Однак, митницею було усно відмовлено в прийнятті митних декларацій, митному оформлені чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України у зв'язку з заниженням, на думку Приморської митниці, митної вартості товару, що імпортується.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що Приморська митниця, в порушення чинного законодавства відмовилась приймати декларації на підставі ціни, яка визначена контрактами між сторонами по контрактам поставки та примусила позивача сплатити суму мита та податку на додану вартість набагато більшу ніж та яку повинен був сплатити позивач згідно узгоджених цін на товар, який поставлявся для третьої особи та прийшов до висновку, що в результаті протиправних дій Приморської митниці, позивач був вимушений оформити декларації по цінам, запропонованим Приморською митницею, в результаті чого позивачем було надмірно сплачено ввізне мито та податок на додану вартість на загальну суму 9 114 278, 55 грн. Факт сплати вищезазначених платежів підтверджується наявними в матеріалах справи деклараціями з відмітками про сплату митних платежів, що не заперечується сторонами. Крім цього, судом першої інстанції відхилено доводи відповідача щодо того, що Південна митниця не є правонаступником Приморської митниці у зв’язку з тим, відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження своїх доводів, та прийшов до висновку, що не зважаючи на те, що Державною Митною Службою України були виконані вимоги щодо створення нових митниць замість ліквідованих, фактично відбулась реорганізація митниць шляхом злиття Південної регіональної митниці та Приморської митниці в результаті передачі прав та обов’язків правонаступнику –Південній митниці.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та скасовуючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що Південна митниця не є правонаступником Приморської митниці, а висновки суду першої інстанції щодо зазначеного є помилковими. Крім цього, рішення відповідача щодо визначення митної вартості товару не приймалося, позивачем була самостійно визначена митна вартість, метод її визначення, що підтверджується відповідними відмітками в ВМД, що свідчить про відсутність порушення прав, свобод та інтересів зі сторони відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно з нормами ст. 81 Митного Кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Перелік товарів, що підлягають обов'язковому декларуванню, встановлюється цим Кодексом (92-15) та актами Кабінету Міністрів України.

За нормами ст.259 МК України - митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу (92-15) .

Відповідно до ч.1 ст.261 МК України відомості про митну вартість товарів, які перемішуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також, у відповідних випадках, для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Так, ст.262 МК України зазначає, що митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до ст. 265 МК України, митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу (92-15) , має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів, також має право упевнитися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей визначення митної вартості.

Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну територію здійснюється шляхом застосування методів, визначених ст. 266 Митного кодексу України.

Зокрема, ст. 266 Митного кодексу України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються (метод 1); за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Стаття 266 МК України передбачає, що основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Одночасно законодавцем зазначено, що якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів, при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

Як зазначено судом апеляційної інстанції та свідчать матеріали справи на адресу позивача в жовтні 2007 року надійшов вантаж відповідно до вказаних в ВМД деклараціях - транспортних засобів, митне оформлення якого було завершено в листопаді 2007 р. та здійснювалось Приморською митницею в зоні її діяльності, про що свідчать відмітки Приморської митниці про сплату митних платежів та зборів, які містять ВМД.

Окрім цього, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції. рішення Приморської митниці про визначення митної вартості не приймалося, про що свідчать ВМД, в яких відсутні відомості щодо рішення митниці про визначення митної вартості, позивачем самостійно вказана митна вартість та метод її визначення у поданих ним ВМД, наданих ним до митного органу для митного оформлення товару, що ввозиться на територію України та останнім оформлено митне переміщення товару відповідно до наданих йому повноважень.

Колегія суддів погоджує також висновок суду апеляційної інстанції про те, що чинним законодавством не передбачено усної відмови в прийнятті митної декларації, що відповідає положенням пункту 2 Порядку оформлення та використання Картки відмови в прийняті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України № 1227 від 12.12.2005 р. (z1562-05) , за яким в усіх випадках відмови невідкладно оформлюється Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Крім цього, є обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що Південна митниця не є правонаступником Приморської митниці.

Таким чином, як встановлено апеляційною інстанцією та вбачається з матеріалів справи, що рішення Південною митницею та Приморською митницею, щодо визначення митної вартості товару не приймалося, позивачем була самостійно визначена митна вартість, метод її визначення, що підтверджується відповідними відмітками в ВМД, що свідчить про відсутність порушення прав, свобод та інтересів зі сторони відповідача.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.