32/131-А Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання вчинити дії щодо відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість - 14.06.2011 Прийняття

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрвторресурс"на постанову Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 року по справі № 32/131-А (22-а-2401/08) за позовом Приватного підприємства "Укрвторресурс"до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва, третя особа: Відділення державного казначейства у Деснянському районі м.Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та зобов’язання вчинити дії

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

На розгляд суду передано вимоги ПП. "Укрвторресурс" (далі- ПП. "Укрвторресурс", позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва (далі-ДПІ у Деснянському районі м. Києва, відповідач) за участю третьої особи - Відділення державного казначейства у Деснянському районі м.Києва (далі-третя особа) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень №0005332301/0, №0005342301/0 від 21.10.2005, №0005342301/1, №0005332301/1 від 18.11.2005, №0005342301/2, №0005332301/2 від 30.01.2006 та зобов’язання відповідача протягом п’яти робочих днів наступних за днем винесення рішення суду, надати Відділенню державного казначейства у Деснянському районі м. Києва висновок із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 384544,00грн., яка підлягає відшкодуванню з бюджету позивачу на підставі декларації з ПДВ за грудень 2004 року; зобов’язання відповідача протягом п’яти робочих днів, наступних за днем винесення рішення суду, надати Відділенню державного казначейства у Деснянському районі м. Києва висновок із зазначенням суми податку на додану вартість у розмірі 372193,00грн., яка підлягає відшкодуванню з бюджету позивачеві на підставі декларації з ПДВ за січень 2005 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 року, в задоволені позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 19.06.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 29.09.2008 прийняв їх до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 року, прийняти нову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, п. п.7.4.1 п. 7.4, п.п.7.4.5 п. 7.4, 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №589/23-3-30634794 від 20.10.2005, складеного за результатом планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ПП. "Укрвторресурс" за період з 01.07.2004 по 30.06.2005, податковим органом було винесено податкові повідомлення-рішення №0005332301/0 від 21.10.2005, яким позивачеві визначено зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 432571,50грн., в тому числі 288381,00грн. –основного платежу та 144190,50грн. штрафних (фінансових) санкцій; №0005342301/0 від 21.10.2005, яким виявлено завищення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі за грудень 2004 року (ознака типу відшкодування за ставкою 20%) у розмірі 54239,00грн., за грудень 2004 року (ознака типу відшкодування –експортне відшкодування) у розмірі 330305,00грн., за січень 2005 року (ознака типу відшкодування –за ставкою 20%) у розмірі 13001,00грн., за січень 2005 року (ознака типу відшкодування –експортне відшкодування) у розмірі 359192,00грн.

В межах процедури адміністративного оскарження відповідачем також видані податкові повідомлення-рішення №0005332301/1, №0005342301/1 від 18.11.2005, №0005332301/2, №0005342301/2 від 30.01.2006, які за змістом співпадають з податковими повідомленнями-рішеннями №0005332301/0, №0005342301/0 від 21.10.2005.

Зі змісту вищезазначеного акту перевірки №589/23-3-30634794 від 20.10.2005 вбачається, що за результатом перевірки було встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме: по господарським операціям з придбання товару безпосередньо у ПП "Українські ресурси" та через посередників ТОВ "Южмет ЛТД", ТОВ "Металоспецекспорт" по ланцюгу до виробника не встановлено факту надмірної сплати до бюджету податку на додану вартість в сумі 1045117,89грн. в тому числі за грудень 2004 року на суму 511070,34грн., січень 2005 року на суму 534047,55грн.

За результатом розгляду справи, судами було встановлено, що податковий кредит та податкові зобов’язання з податку на додану вартість у грудні 2004 року та січні 2005 року позивач формував, зокрема, з сум податку на додану вартість, що сплачені (нараховані) ним за угодами, укладеними з ПП "Українські ресурси", ТОВ "Южмет ЛТД", ТОВ "Металоспецекспорт". Позивачем було включено до податкового кредиту суми податку згідно податкових накладних, виписаних ПП "Українські ресурси"на підставі договору №06/10 від 06.10.2004, який в судовому порядку було визнано недійсним з підстав, передбачених ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім того, було встановлено, що рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2005 у справі №30/8305-2539 припинено юридичну особу –ПП "Українські ресурси".

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

За змістом підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 названого Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходи з того, що податковий кредит позивача не підтверджується податковими зобов’язаннями контрагентів.

Проте, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов’язані з рухом активів, зміною зобов’язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. І хоча за загальним правилом несплата ПДВ продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту покупця, який відніс до податкового кредиту суму ПДВ, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги), але якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту було би безпідставним і ПДВ не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати продавцю вартості товару з ПДВ.

Судами попередніх інстанцій в порушення вимог статті 159 КАС України, не було досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині не встановлення фактичних обставин справи не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Укрвторресурс"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду м. Києва від 20.03.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.05.2008 року по справі № 32/131-А (22-а-2401/08) скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.