Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Степашка О.І.

при секретарі: Ткачук О.М.

за участю представників:

від позивача : ОСОБА_1, дов. №1/9/10-007 від 04.01.2011

від відповідача 1: не з’явився

від відповідача 2: не з’явився

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року по справі № 11/735/06 за позовом Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва до Приватного підприємства "Ріфат"та Приватного підприємства "Транссервіс"про визнання угоди недійсною

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

На розгляд суду передано вимоги Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі-ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, позивач) до Приватного підприємства "Ріфат"(далі-ПП "Ріфат", відповідач 1) та Приватного підприємства "Ріфат"та Приватного підприємства "Транссервіс"(далі-ПП "Транссервіс", відповідач 2) про визнання недійсною усної угоди купівлі-продажу від 24.01.2005, з підстав передбачених ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України (435-15) ) та ст. 207 Господарського кодексу України, оскільки вона укладена з метою, що суперечить законодавству, інтересам держави і суспільства та про застосування наслідків недійсності договорів в порядку ст. 208 Господарського кодексу України (далі- ГК України (436-15) ).

Постановою Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року, в задоволені позову–відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, позивач 18.05.2007 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 11.09.2008 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року, прийняти нову про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема, ст. 9, 11 Закону України "Про державну податкову службу".

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, у зв’язку з заявою ПП "Ріфат"про ліквідацію, посадовими особами Ленінської МАПІ м. Миколаєва здійснено перевірку підприємства щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, в результаті якої виявлено взаємодію останнього з ПП "Транссервіс", яке має ознаки фіктивності. Зокрема, у січні 2005 обсяг отриманих товарів від цього підприємства склав 994005,00грн., в т.ч ПДВ -165667,50грн. Перевіркою видаткових накладних орган ДПС встановив, що ПП "Ріфат"одержував обладнання на підставі усної угоди купівлі-продажу від 24.01.2005. На це обладнання ПП "Транссервіс"склав та надав ПП "Ріфат"податкову накладну №24/01 від 24.01.2005.

ПП "Транссервіс"зареєстровано 18.04.2001 Ленінською райрадою м. Донецька, взято на податковий облік 23.04.2001 ДПІ у Ленінському районі м. Донецька, про що йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. Згідно довідки ДПІ у Ленінському районі м. Донецька, це підприємство подавало звітність до 14.03.2002, відкритих рахунків у підприємства немає.

Рішенням Ленінського райсуду м. Донецька від 07.04.2003 визнано недійсними статутні документи ПП "Транссервіс"з моменту реєстрації, та скасовано свідоцтво платника ПДВ з моменту реєстрації, а також направлено акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 16.07.2003 №404, оскільки це підприємство не здійснювало підприємницьку діяльність, було зареєстровано на підставну особу ОСОБА_2 за винагороду.

Згідно відомостей, наданих Головним Управлінням Статистики у Донецькій області, станом на 19.07.2006 ПП "Транссервіс"знаходилося у державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом було порушено Інструкцію "Про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів"затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України №493 від 08.11.2005 (z1427-05) , а докази, одержані з порушенням закону, відповідно до п.3 ст. 70 КАС України, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що із змісту угоди не вбачається завідомо суперечної інтересам держави і суспільства мети її укладення та умисного настання несприятливих наслідків від виконання умов цієї угоди, а сам факт визнання недійсними статутних документів ПП "Транссервіс"не є підставою для визнання вчинених ним з іншими суб’єктами господарювання юридично значимих дій недійсними до моменту виключення його з державного реєстру. ПП "Транссервіс", не втративши статусу юридичної особи, мало право здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом відповідно до ст.ст. 42- 44 ГК України, наслідком чого була укладена спірна угода. Проте, на день складення податкової накладної від 24.01.2005 ПП "Транссервіс"не було платником ПДВ, що є порушенням п.7.2.4 п.7.2. ст.7 "Про податок на додану вартість", але акт зарахування однорідних вимог від 28.02.2005 свідчить, що розрахунки між сторонами живими коштами не проводились.

Проте, з таким висновком суд касаційної інстанції в повній мірі не погоджується з наступних підстав.

Згідно частини 1 статті 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203 та частиною 2 статті 215 ЦК України є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, у зв’язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має міститись у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання господарського зобов’язання недійсним, а тому, провадження у справі в зазначеній частині підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст. 157 КАС України.

Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 ГК України Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За результатом розгляду справи судами не було встановлено наявності умислу у відповідачів на ухилення від сплати податків при укладенні договору.

Крім того, слід зазначити, що санкції, встановлені частиною 1 статтею 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, а отже не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими як такі, що відповідають визначенню частини 1 статті 238 ГК України. З огляду на це, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що спірні відносини виникли в результаті укладення між відповідачами усної угоди купівлі-продажу від 24.01.2005, в той час як з позовом до суду ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва звернулась лише 19.12.2006, тобто поза межами граничного річного строку від вчинення правопорушення, передбаченого статтею 250 ГК України.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно дійшли висновку про відсутність законних підстав для застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження у справі з підстав встановлених статтею 157 цього кодексу і згідно ч.1 ст. 224 КАС України залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін, якщо визнає, що судом не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, ч.1 ст. 228, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року по справі № 11/735/06, в частині визнання недійсної усної угоди купівлі-продажу, укладеної від 24.01.2005 між ПП "Ріфат"та ПП "Транссервіс", скасувати. Провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині постанову Господарського суду Миколаївської області від 15.02.2007 року та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 19.04.2007 року по справі № 11/735/06 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 –238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .