2а-10423/10/2070 Про скасування податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість - 31.03.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011р. по справі № 2а-10423/10/2070

за позовом Державного підприємства заводу "Електроважмаш"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.02.2011 р. адміністративний позов Державного підприємства заводу "Електроважмаш" задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, прийняте стосовно Державного підприємства заводу "Електроважмаш", № 0000200840/0 від 16.08.2010 р. про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 604 275,00 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Харкові подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що уповноваженими особами СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові була проведена позапланова виїзна перевірка Державного підприємства заводу "Електроважмаш" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2010 р. та правомірності декларування від'ємного значення, за результатами якої 06.08.2010 року було складено Акт перевірки № 2890/40-028/00213121 та зафіксовані порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого, на думку відповідача, позивачем було завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 604 275,00 грн.

На підставі вказаного Акта перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000200840/0 від 16.08.2010 р. про зменшення Державному підприємству заводу "Електроважмаш" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 604 275,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду не знайшов свого підтвердження факт порушення Державним підприємством заводу "Електроважмаш" положень пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість". Крім того, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.8 ст.1 цього ж Закону бюджетне відшкодування це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх періодах постачальником таких товарів (послуг).

Згідно з п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 цього ж Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є: а) платники податку, визначені у статті 2 цього Закону; б) митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону; в) у разі, якщо сплата податку особами, визначеними у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, розстрочується шляхом надання податкового векселя, - платник податку, який надав такий податковий вексель; г) при наданні послуг нерезидентом - його постійне представництво, а при відсутності такого - особа, яка отримує такі послуги, якщо місце надання таких послуг знаходиться на митній території України; д) платники податку, визначені підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, що здійснюють операції з реалізації конфіскованого майна. Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону. Особа, яка згідно з вимогами пункту 2.2 статті 2 цього Закону мала зареєструватися платником податку, але не здійснила таку реєстрацію, несе обов'язки з нарахування та сплати цього податку, а також відповідальність за його ненарахування або несплату на рівні особи, зареєстрованої як платник податку, без права виписки податкової накладної та нарахування податкового кредиту.

Виходячи з вищезазначених норм, питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (контрагента позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. А згідно з п.п.7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними та митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг і банківським документом, яким засвідчує перерахування коштів в оплату вартості такі робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Отже, керуючись п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Відповідно до п.п.7.7.5, п.п.7.7.6 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Підставою для висновку органу державної податкової служби в Акті перевірки № 2890/40-028/00213121 від 06.08.2010 р. про завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 604 275,00 грн. стала та обставина, що податкову декларацію ТОВ "Український стандарт", яке є контрагентом ДП завод 'Електроважмаш", за перевіряємий період не визнано як податкову звітність.

Отже, сума бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 604275,00 грн., яку відповідно до податкового повідомлення - рішення № 0000200840/0 від 16.08.2010 р. було зменшено відповідачем, складається з ПДВ, сплаченого ДП завод "Електроважмаш" в ціні поставленої позивачу продукції ТОВ "Український стандарт" по Договору № 09 від 17.10.2008 р., згідно податкових накладних № 25 від 09.04.2010 р. та № 28 від 17.04.2010 р.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує на той факт, що, якщо контрагент допустив порушення законодавства, у тому числі податкового, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Питання щодо встановлення від'ємного значення суми податку на додану вартість поширюється тільки на окремо взятого платника податків (заявника бюджетного відшкодування), і цей факт законом не ставиться у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб (контрагента позивача), щодо яких відповідачем встановлено факт порушення податкового законодавства.

Також, необхідно зазначити про те, що реальність господарських операцій, за якими відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 604275,00 грн., підтверджується сертифікатами якості на поставлену продукцію, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, прибутковими ордерами, лімітно-забірними картами, які свідчать про використання отриманої продукції у власній господарській діяльності.

Вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит та отримання суми бюджетного відшкодування, ним було подано декларацію податку на додану вартість, розрахунок податку на додану вартість та суми бюджетного відшкодування. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами. Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не були визнані недійсними, також не заперечувалась дійсність податкових накладних та факту сплати ціни товарів за договорами з урахуванням ПДВ.

Крім того, судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що ДП завод "Електроважмаш" укладено договір з ТОВ "Інекс" про надання охоронних послуг від 02.04.2008 р. Відповідно до п. 3.1.2 даного договору працівниками ТОВ "Інекс" ведеться журнал в'їзду-виїзду транспорту та ввозу-вивозу матеріальних цінностей.

Також, на ДП завод "Електроважмаш" діє Положення про перепускний та внутрішньооб'єктовий режим на ДП завод "Електроважмаш", затверджене Наказом директора заводу № 636 від 28.11.2007 р., яке визначає основні вимоги щодо організації внутрішньооб'єктового та пропускного режиму на ДП завод "Електроважмаш".

Дані бюро перепусток заводу підтверджують перетинання прохідної ДП завод "Електроважмаш" транспортом контрагента позивача.

Щодо висновку податкового органу про нікчемність правочину в силу ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими твердженнями відповідача з огляду на таке.

Взаємовідносини позивача з контрагентами мають реальний характер, підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, які є дійсними, їх дійсність податковим органом не оскаржувалась.

Відповідно до ч.5 ст. 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки.

Ст. 215 ЦК України визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб’єкт владних повноважень, на якого покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акта перевірки, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правочини відповідають положенням норм чинного законодавства України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, фактичні обставини об’єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість 5100,00 грн., відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відсутність правових підстав для визнання правомірним висновку відповідача про нікчемність Договорів, укладених між позивачем та контрагентами.

В той же час, згідно Узагальнення Верховного суду України від 24.11.08 р. (n0003700-08) "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді позовів про встановлення нікчемності правочину з посиланням на ст. 203 ЦК необхідно враховувати, що ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього. Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди в цілому правильно враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним лише судом.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що правочини за цієї підстави потребують визнання їх недійсності рішенням суду. Рішень суду про визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами з підстави їх фіктивності відповідачем не надано.

Крім того, до суду не надано доказів щодо наявності обвинувальних вироків відносно посадових осіб позивача та його контрагентів щодо порушення податкового законодавства, а також щодо наявності умислу посадових осіб позивача на вчинення угод, які суперечать інтересам держави та суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2010 року у справі № 2а-10835/10/2070 за позовом ТОВ "Український стандарт" до ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова визнано протиправними дії податкового органу щодо неприйняття декларацій з ПДВ за квітень - серпень 2010 року та зобов'язано ДПІ прийняти ці декларації. Вказану постанову залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2010 року.

Враховуючи вищевикладені висновки та положення Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість відповідач здійснив без достатніх на те підстав.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про відсутність факту сплати до бюджету податку на додану вартість, у зв'язку з неможливістю встановити даний факт по ланцюгу продажу товару до виробника, оскільки саме надходження до бюджету відповідних сум є обов’язковою умовою проведення бюджетного відшкодування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки п. 1.3 та п. 1.8 ст. 1, а також положенням ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на податковий кредит та на бюджетне відшкодування не ставиться в залежність від факту сплати податку постачальником товарів (послуг) безпосередньо до бюджету, або від наявності порушень податкового законодавства з боку таких постачальників товарів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України є безпідставними.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судді	(підпис) (підпис)	Зеленський В.В. П’янова Я.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ:	П’янова Я.В.