К-36611/09-С Про визнання нечинними податкових вимог та рішення - 31.05.2011 Прийняття

Відкрите акціонерне товариство "Львівський завод Автонавантажувач" звернулось до суду із позовом до Державної податкової інспекції у м. Львові про визнання нечинними податкових вимог, а також рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 року позов було задоволено в повному обсязі; визнано нечинними податкові вимоги від 02.04.2008 року № 1/8 та від 18.06.2008 року № 2/10, а також рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу № 3-08 від 18.06.2008 року

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009 року, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що В статутному фонді ВАТ "Львівський завод "Автонавантажувач" державі належить частка (акції, паї) в розмірі 57,39 %.

Як вбачається з Акту документальної перевірки позивача з питань дотримання податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2002 року по 01.04.2004 року, було встановлено порушення вимог ст. 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" від 27.11.2003 року № 1344-ІV із змінами та доповненнями та п.1, п.2 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду Державного бюджету України частини прибутку (доходу), що підлягає сплаті до загального фонду державного бюджету України за результатами фінансово-господарської діяльності у 2003 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році, затвердженого ПКМУ від 30.03.2004 року № 405 (405-2004-п) , внаслідок чого позивачем не нараховано та не сплачено до державного бюджету частину прибутку (доходу), яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України в розмірі 781918 грн.

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.06.2004 року № 762320/3/11042, яке в іншій справі №5/1859-2/288 відповідно до постанови Господарського суду Львівської області від 21.12.2005 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 25.10.2007 року скасовано в частині визначення суми 781918,00 грн. сумою податкового зобов'язання позивача та застосування наслідків несплати у встановлений термін податкового зобов'язання.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, окружний адміністративний суд дійшов висновку, що платіж, щодо якого позивачу направлені податкові вимоги та прийнято рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків, не передбачений Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) або іншими законами з оподаткування, а тому відповідно до ст.1 зазначеного Закону вимога контролюючого органу стосовно його сплати позивачем, а рівнозначно його стягнення є незаконними.

У той же час, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд зазначив, що хоча встановлений статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" обов'язок щодо сплати частини чистого прибутку суб'єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов'язанням, однак наявність у органів державної податкової служби визначених законом повноважень щодо контролю за справлянням (стягненням) до бюджету частини прибутку відповідно до ст. 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" без визначення в законодавчому порядку форми здійснення такого контролю, виключає підстави для визнання податкових вимог направлених позивачу, щодо сплати зазначеного платежу, протиправним в частині суми зазначеного платежу в розмірі 781918,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно дослідженим фактичним обставинам справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" державні і казенні підприємства та їх об'єднання сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину прибутку (доходу); акціонерні, холдингові, лізингові компанії та інші суб'єкти господарювання, у статутному фонді яких державі належать частки (акції, паї), сплачують за результатами фінансово-господарської діяльності 2003 року та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2004 році до загального фонду Державного бюджету України частину чистого прибутку відповідно до розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах.

Норматив і порядок відрахування частини прибутку (доходу), визначеної цією статтею, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Додатком № 8 до цього Закону "Перелік органів, за якими закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету" Державна податкова адміністрація України визначена як орган контролю за справлянням (стягненням) платежу за кодом бюджетної класифікації 21010200 "Частина прибутку (доходу) господарських організацій, у статутних фондах яких є державна частка, що вилучається до бюджету".

Згідно наказу Мінфіну України "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" від 27.12.2001 р. № 604 (v0604201-01) зазначений платіж в бюджетній класифікації визначений в розділі код 20000000 "Неподаткові платежі".

Згідно преамбули Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) цей закон є спеціальним з питань оподаткування, який установлює. зокрема порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), включаючи збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

За визначенням пункту 1.2 ст.1 цього Закону податкове зобов’язання –зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до частини сьомої ст. 1 Закону України "Про систему оподаткування" податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Виходячи із системного аналізу наведених правових норм, податкове зобов’язання стосується платежу з податків і зборів (обов’язкових платежів), встановлених статями 14 та 15 Закону України "Про систему оподаткування", перелік яких є вичерпним до внесення відповідних змін до цього Закону.

Суд апеляційної інстанції дійшовши правомірного висновку, що встановлений статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" обов’язок щодо сплати частини чистого прибутку суб’єктами господарювання до бюджету не є податковим зобов’язанням, разом з тим не врахував, що положення статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" щодо формування податкових вимог не поширюється на вказаний платіж, як відсутнє право податкового органу у такому випадку і щодо прийняття рішення про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу.

У той же час, дійшовши відповідних висновків, суд першої інстанції не врахував, що прийняття оскаржуваних вимог та рішення контролюючим органом у непередбачуваний чинним законодавством спосіб не є достатньою підставою для звільнення платника від встановленого статтею 72 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" обов'язку сплатити частину чистого прибутку до бюджету.

За вказаних обставин, приймаючи рішення у даній справі суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки діям відповідача, направлених на реалізацію наданих Законом повноважень щодо здійснення контролю за справлянням (стягненням) платежу "Частина прибутку (доходу) господарських організацій, у статутних фондах яких є державна частка, що вилучається до бюджету".

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судові рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 –232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Львівський завод Автонавантажувач" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.07.2009 року та постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2008 року у справі № 2а-1245/08 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.