К/9991/7191/11-С Про зобов’язання вчинити певні дії - 27.04.2011 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дій, за касаційною скаргою Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 6 квітня 2009 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року,-

У жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Шевченківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі УПСЗН) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дій щодо виплати соціальної допомоги по догляду за дитиною до трьох років.

В заяві зазначала, що має дитину 10 квітня 2007 року народження, а тому відповідно до статті 43 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням"від 18 січня 2001 року №2240-ІІІ (далі Закон №2240-ІІІ (2240-14) ) має право на отримання щомісячної допомоги по догляду за дитиною у розмірі прожиткового мінімуму.

Посилаючись на те, що вимоги Закону №2240-ІІІ (2240-14) відповідачем не виконані, а її звернення про збільшення виплат залишено без задоволення, просила визнати дії відповідача незаконними та зобов'язати виплатити допомогу по догляду за дитиною у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років.

Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 6 квітня 2009 року, зміненою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року позов задоволено частково, визнано дії протиправними та зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, відповідно до статті 43 Закону №2240-ІІІ за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та відмовити у позові у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про залишення скарги без задоволення з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач є особою яка здійснює догляд за дитиною до трьох років, отримує допомогу по її догляду відповідно до статті 15 Закону №2334-ІІІ.

У період 2007 року допомогу по догляду за дитиною до трьох років відповідач здійснював з урахуванням вимог Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року №489-У (489-16) та постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2007 року № 13 (13-2007-п) "Про деякі питання призначення і виплати допомоги сім’ям з дітьми".

Задовольняючи частково позов суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що з дня набрання Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) чинності, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 15 Закону №2334-ІІІ, у редакції даного періоду.

За приписами частини першої статті 15 Закону №2334-ІІІ допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Дію зазначеної статті було зупинено на 2007 рік згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року №489-У (489-16) .

Так, за приписами абзацу третього частини другої статті 56 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року №489-У, допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми" (2811-12) здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у таких розмірах: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку –у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) (справа про соціальні гарантії громадян) визнані неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"від 19 грудня 2006 року №489-У (489-16) , у частині допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а тому органи праці зобов’язані були діяти в межах вимог статті 15 Закону №2334-ІІІ.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку щодо права позивача на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виходячи з розміру встановленого законом прожиткового мінімуму, відповідно до вимог статті 15 Закону №2334-ІІІ, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) .

Не може бути підставою для відмови у позові і відсутність коштів для забезпечення виплат допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на органи праці законодавством.

Виходячи з наведеного, рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-

Касаційну скаргу Шевченківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Львова від 6 квітня 2009 року і постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2010 року –без змін.