Вищий адміністративний суд України у складі:

провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "РОСС"на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "РОСС"до Харківської митниці за участю прокуратури Харківської області, про визнання недійсними податкових повідомлень, -

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2010 року, в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19 грудня 2007 року по 04 лютого 2008 року згідно з наказами Харківської митниці від 18 грудня 2007 року № 790, від 22 січня 2008 року № 38 фахівцями відповідача проведено планову документальну виїзну перевірку ВАТ "РОСС", про що складено акт № 0002/8/80000000/00223237 від 04 лютого 2008 року.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 267 Митного кодексу України в частині повноти визначення митної вартості в результаті заниження сум витрат на транспортування товарів до митної території України, що, у свою чергу, спричинило несплату до бюджету належних платежів і податків в сумі 146254,67 грн., з них: мита -9944,82 грн., податку на додану вартість - 134979,95 грн., митного збору за митне оформлення товарів -1329,90 грн.

На підставі вказаного висновку акту перевірки, відповідачем були винесені податкові повідомлення від 12 березня 2008 року № 5 про визначення позивачеві податкового зобов'язання зі сплати ввізного мита на суму 14917,23 грн., в т.ч. за основним платежем - 9944,82 грн., за штрафними санкціями - 4972,41 грн.; № 6 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 202469,93 грн., в т.ч. за основним платежем - 134979,95 грн.; за штрафними санкціями - 67489,98 грн.

Не погодившись з вказаними податковими повідомленнями, позивач оскаржив їх до Харківської митниці. За результатами розгляду, скарги позивача були залишені без задоволення, а спірні податкові повідомлення - без змін, та 24 квітня 2008 року на адресу позивача було надіслано податкове повідомлення № 9 від 23 квітня 2008 року про визначення позивачеві податкового зобов'язання з митного збору за митне оформлення товарів на суму 1994,85 грн., в т.ч. за основним платежем -1329,90 грн., за штрафними санкціями - 664,95 грн.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що донарахування позивачеві податку на додану вартість, ввізного мита та митного збору за митне оформлення товарів відбулося внаслідок виявлення; перевіркою розбіжностей між даними, вказаними позивачем у вантажних митних деклараціях та даними; бухгалтерського обліку позивача.

Відповідно до п.4.3 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України.

Положеннями частини 1 статті 267 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, є вартість операції, тобто ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби відповідно до частини другої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або які повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів на користь продавця та/або на користь продавця через третіх осіб, та/або на пов'язаних з продавцем осіб.

Так, відповідно до п.5 ч.2 вказаної статті, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Додавання ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно із статтею 267 Митного кодексу України, робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.

Як вбачається зі змісту п.п.7.2.7 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по товарам у разі їх імпорту в Україну є вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до п.п.7.3.6 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Таким чином, підставою для визначення сум податкового зобов'язання по податку на додану вартість при ввезенні (імпортуванні) товарів на територію України є дані, зазначені у митній декларації платником податку.

Відповідно до п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами", платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г"підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3. цього Закону (2181-14) .

Так, відповідно до п.п. "б"п.10.1 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість", особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) ПДВ до бюджету є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у п.2.4 ст.2 цього Закону.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що згідно з положеннями п. 10.3 наведеної статті, платники податку, визначені у п.2.4 ст.2 цього Закону, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) особі, визначеній у підпункті "б" пункту 10.1 цієї статті.

Положенням п.5 Положення про вантажну митну декларацію (574-97-п) , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 574 від 09 червня 2007 року, встановлено, що достовірність зазначених декларантом (в даному випадку - позивачем) даних у вантажній митній декларації, яка заповнена згідно з діючими правилами та засвідчена ним у встановленому порядку, закріплюється одним з видів митного забезпечення (штамп "Під митним контролем") на всіх аркушах вантажної митної декларації та реєстраційним номером, а також реєстрацією вантажної митної декларації у журналі обліку вантажних митних декларацій. Після завершення цієї процедури декларант несе юридичну відповідальність за відомості, зазначені у вантажній митній декларації.

Таким чином, відповідальність за правильність даних, зазначених у митних деклараціях, законодавець покладає саме на платника податку, який здійснює оподатковувані господарські операції із ввозу (імпорту) товарів на територію України.

Як встановлено ч.2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються наданих бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно статті 265 Митного кодексу України, митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості товарів відповідно до положень самого Митного кодексу України (92-15) . Такий контроль може здійснюватися в установленому порядку із застосуванням різних форм, передбачених статтями 60 та 69 Митного кодексу України, після закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів.

Стаття 69 Митного кодексу України передбачає, що незалежно від закінчення операцій митного контролю, оформлення та пропуску товарів і транспортних засобів митний контроль за ними може здійснюватися, якщо є достатні підстави вважати, що мають місце порушення законодавства України чи міжнародного договору України, укладеного в установленому законом порядку, контроль за виконанням яких покладено законом на митні органи.

Відповідно до п.п. "б"п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами", контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку у разі, якщо дані документальних перевірок платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Згідно п.п.17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б"підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "РОСС"відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.