Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

Рибченка А.О.

Шипуліна Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 17.04.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2008

у справі № 34/220-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прадо"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення

Товариство з обмеженою відповідальністю "Прадо" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення –рішення №0010692308/0 від 17.11.2006.

Постановою господарського суду мю Києва від 17.04.2008 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2008 постанову господарського суду м. Києва від 17.04.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій позивача з податку на додану вартість та складено акт №935/23-803 від 10.11.2006.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0010692308/0 від 10.11.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 36580 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено вимоги п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, п.7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", щодо податкового кредиту в сумі 36580 грн. за листопад 2005 року.

Одним із основних постачальників позивача за листопад 2005 року є товариство з обмеженою відповідальність "Фінмаркет".

У листопаді 2005 ТОВ "Фінмаркет" уклало договір №01/11-2005 від 01.11.2005 на продаж тигельних залишків кременю в кількості 4000 кг. На виконання умов Договору, 23.11.2005 зазначений товар реалізовано позивачу, реалізовану продукцію одержано по довіреності №НАМ 378443 від 23.11.2005 директором ТОВ "Прадо" - ОСОБА_5

Розрахунки між підприємствами провадились у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №147 від 24.11.2005.

Як свідчать матеріали справи, податкова накладна №1494 від 23.11.2005 на суму 219480 грн. в т.ч. податок на додану вартість - 36580 грн. виписана ТОВ "Фінмаркет" у момент реалізації товару.

Договір №01/11-2005 від 01.11.2005 підписано директорами ОСОБА_6 та ОСОБА_5, видаткова накладна за №00321 від 23.11.2005 та податкова накладна №1494 від 23.11.2005 на суму 219480 грн. в т.ч. податок на додану вартість –36580 грн. підписані ОСОБА_6

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, на момент складання податкових накладних, що видані ТОВ "Прадо", ТОВ "Фінмаркет", було зареєстровано як платник податку на додану вартість і внесено до реєстру платників податку на додану вартість, керівником на момент укладання спірного договору був ОСОБА_6

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що на момент укладання договору №01/11-2005 від 01.11.2005 на продаж тигельних залишків, ОСОБА_6 був керівником ТОВ "Фінмаркет" та мав всі повноваження підписувати від імені останнього документи та видавати податкові накладні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 17.04.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2008 у справі № 34/220-А слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва відхилити.

Постанову господарського суду м. Києва від 17.04.2008 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.09.2008 у справі № 34/220-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але можу бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.