Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого Конюшка К.В.

суддів: Бим М.Є.

Гончар Л.Я.

Сіроша М.В.

Черпіцької Л.Т.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 року

у справі № 2-16/4005-2007А

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Агропромбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Алушті

про скасування податкових повідомлень-рішень

У березні 2007 року Відкрите акціонерне товариство "Агропромбуд"звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової інспекції у м. Алушті про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2007 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0010551503/1 від 29.11.2006 року та № 0010551503/2 від 16.02.2007 року.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Алушті оскаржила їх у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 року з мотивів порушення судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення № 0010551503/1 від 29.11.2006 року та № 0010551503/2 від 16.02.2007 року, якими визначено податкове зобов’язання із земельного податку з юридичних осіб у сумі 10376,01 грн., з яких 9881,91 грн. –основний платіж, 494,1 грн. –штрафні санкції, прийнято відповідачем на підставі акта перевірки № 1517/15 від 20.10.2006 року про результати камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) за період з 01.01.2005 року по 01.09.2006 року (надалі - Акт перевірки).

В Акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог частини 2 статті 7 Закону України від 03.07.1992 року № 2535-XII "Про плату за землю"(далі – Закон № 2535-XII (2535-12) ), що призвело до заниження позивачем земельного податку за період з 01.01.2005 року по 01.09.2006 року.

Порушення, на думку податкового органу, полягає у тому, що при нарахуванні земельного податку за земельну ділянку, площею 4,6361 га у 2005 році та площею 3,8260 га у 2006 році, розташовану у с. Сонячногірське Малоріченської сільської ради, м. Алушта, підприємство застосувало ставку податку, нижчу, ніж та, що встановлена рішенням Алуштинської міської ради від 23.12.1998 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позиції податкового органу щодо порушення позивачем вимог наведеної вище норми. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону № 2535-XII якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах: у населених пунктах з чисельністю населення від 0,2 до 1 тис. чоловік середня ставка податку становить 2,1 коп. за 1 кв. метр.

Частиною 4 статті 7 Закону № 2535-XII визначено, що ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, оцінка земель на території Малореченської сільської ради на час виникнення спірних правовідносин не проведена, отже, позивач при обрахунку земельного податку правомірно виходив із середньої ставки податку 2,1 коп. за 1 кв. метр. При цьому, позивач також врахував коефіцієнт, встановлений частиною третьою статті 7 Закону № 2535-XII та коефіцієнт диференціації, який також був встановлений місцевою радою.

Проте, згідно з додатком 2 до рішення Алуштинської міської ради від 23.12.1998 року середня ставка земельного податку на території Малореченської сільської ради встановлена у розмірі 3 коп. за 1 кв. метр.

На думку колегії суддів, при обрахунку земельного податку слід виходити із середньої ставки встановленої законом, а не рішенням Алуштинської міської ради, яке прийняте з перевищенням повноважень.

Так, згідно з частиною першою статті 73 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні"акти ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

За змістом частини 4 статті 7 Закону № 2535-XII до повноважень місцевої ради віднесено затвердження саме ставки земельного податку, яка диференціюється, виходячи із середньої ставки, встановленої законом, а саме частиною 2 статті 7 Закону № 2535-XII.

Отже, рішення Алуштинської міської ради від 23.12.1998 року в частині затвердження середньої ставки земельного податку на території Малореченської сільської ради у розмірі 3 коп. за 1 кв. метр прийняте з перевищенням повноважень.

Водночас рішенням Алуштинської міської ради від 23.12.1998 року також встановлений коефіцієнт диференціації –2, що, у свою чергу, відповідає повноваженням місцевої ради. Вказаний коефіцієнт диференціації був застосований відповідачем при обрахунку земельного податку.

За таких обставин висновок податкового органу про порушення відповідачем вимог статті 7 Закону № 2535-XII при обрахунку земельного податку є помилковим.

Доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам та спростовуються вище переліченими нормами права, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд касаційної інстанції

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Алушті залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 04.09.2007 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.06.2008 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 –2391 КАС України (2747-15) .