Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

Шипуліної Т. М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 12.07.2007 року

по справі № 34/91-А

за позовом Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

СПД-ФО ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 2221704/1 від 07.09.2006 року, № 2221704/2 від 22.11.2006 року; рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій № 2231704/0 від 12.07.2006 року; зобов'язання ДПІ у Голосіївському районі вилучити з картки особового рахунку суму 7060,00 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 12.07.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року у даній справі позов задоволено частково, визнано недійсним рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 12.07.2006 року № 2231704/0 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 6720,00 грн.; зобов'язано ДПІ у Голосіївському районі м. Києва вилучити з картки особового рахунку за кодом 1512111675 суму 6 720, 00 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 01.01.2004 року по 31.03.2006 рік відповідачем була проведена планова виїзна перевірка СПД-ФО ОСОБА_1 з питань дотримання ним вимог чинного законодавства України щодо оподаткування підприємницької діяльності, під час якої встановлено, що позивачем занижено суму податкового зобов'язання з ПДВ в розмірі 224 грн., в тому числі у 2004 році на суму 100,00 грн., у 2005 році - на суму 100,00 грн., у 2006 році - на суму 24,00 грн.

Як наслідок Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва були прийняті податкове повідомлення-рішення від 12.07.2006 року № 2221704/0, яким відповідно до пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", за порушення пп. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в розмірі 394 грн. (в тому числі основний платіж - 224,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 170,00 грн.); рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.07.2006 року № 2231704/0, яким відповідно до п. 1, 4 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення п. 1, 9 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7060,00 грн.

Згідно декларацій про доходи, поданих позивачем до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, кошти, отримані ним від надання майна в оренду включено до складу валового доходу, зокрема у 2004 році валовий дохід становить 52024,00 грн., у 2005 році - 49789,00 грн., у І кв. 2006 року - 11362,00 грн. Відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість, обсяги продажу без врахування ПДВ становлять у 2004 році - 42855,00 грн., у 2005 році - 40991,00 грн., в І кв. 2006 року - 9343,00 грн.

Розбіжність між валовим доходом та обсягами продажу виникла внаслідок включення до складу валового доходу сум коштів з продажу товарів та з сум коштів разом з ПДВ, отриманих від ТОВ "МайКо", для якого позивач виступав орендодавцем.

Крім того, наявними в справі первинними документами підтверджується факт отримання позивачем готівкових коштів від ТОВ "МаЙКо" за надання майна в оренду в сумі 1344,00 грн. При перевірці книг обліку розрахункових операцій, фіскальних звітних чеків, контрольних стрічок РРО, встановлено, що позивач не застосовував РРО при готівкових розрахунках за надання майна в оренду на суму 1344,00 грн. з ТОВ "МайКо", чим порушено вимоги п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг".

Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формах (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом (265/95-ВР) , із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

Відповідно до ст.ст. 759 та 760 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Водночас, відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найма є неспоживна річ, а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності.

За таких підстав суди правомірно зазначили, що застосування ДПІ у Голосіївському районі м. Києва до позивача штрафних санкцій в розмірі 6720 грн. згідно п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" за порушення п. 1 ст. 3 цього Закону є безпідставним.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності до наведених вимог, податкова інспекція, як суб'єкт владних повноважень, не довела обґрунтованості прийняття спірного повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.12.2008 року та постанову Господарського суду міста Києва від 12.07.2007 року по справі № 34/91-А залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.