К-40979/09-С Про реєстрацію місця проживання особи - 12.04.2011 Прийняття

Зобов’язано Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб РУГУ МВС України Дніпровського району міста Києва зареєструвати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2009 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2008 року залишено без зміни.

Не погоджуючись з постановленими у справі рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та постановити нове - про закриття провадження у справі.

Заслухавши доповідь судді щодо обставин, необхідних для ухвалення рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин у справі та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Постановляючи рішення, суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України з таким висновком судів не погоджується, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що з 31.01.1992 року по 21.12.2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2

З 1999 року вся сім’я проживала в квартирі АДРЕСА_1, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_1 При цьому зареєстровані в квартирі лише ОСОБА_1 та син ОСОБА_4.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.06.2005 року, яке набрало законної сили у встановленому законом порядку, у задоволенні позову, заявленому ОСОБА_2 в її інтересах та інтересах її сина ОСОБА_4, та визнанні права власності на кв.АДРЕСА_1, –відмовлено. Крім того зазначеним рішенням відмовлено і в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про виселення ОСОБА_2 із належної йому квартири без надання іншого житла.

У грудні 2007 року ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом, в якому ставила вимоги про зобов'язання відповідача зареєструвати її та іншого сина у належній на праві власності ОСОБА_1 квартирі.

Відповідно до статті 65 Житлового кодексу Української РСР особа, яка не є членом сім’ї власника квартири, тільки за згодою власника може вселитись і зареєструватись у належній йому квартирі.

Статтею 150 Житлового кодексу Української РСР громадянин, який має у приватній власності квартиру, користується нею для особистого проживання і проживання членів його сім’ї і має право розпоряджатись цією квартирою на власний розсуд.

Статтею 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"визначено, що реєстрація місця проживання –це внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Відповідно до положень статті 14 вищезазначеного закону - рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку.

Статтею 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"передбачено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов’язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Для реєстрації особа подає: письмову заяву; паспортний документ; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; два примірники талона зняття з реєстрації. Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів. Заява особи про реєстрацію місця проживання є єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи. Зразки заяви та інших документів, необхідних для реєстрації місця проживання особи, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року №985 "Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні" (985-2004-п) затверджено саму форму заяви про реєстрацію місця проживання. Така заява повинна містити відомості про підстави для реєстрації місця проживання заявника за зазначеною ним адресою (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи) або згоду власника житла на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації вище.

З огляду на положення вищезазначених правових норм, згода власника (співвласника) квартири на реєстрацію місця проживання в квартирі іншої особи не потрібна лише у разі, якщо в особи, яка має намір зареєструвати своє місце проживання, наявний документ (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), який є достатньою підставою для здійснення реєстрації її місця проживання за відповідною адресою.

Варто також зазначити, що вимоги, встановлені вищезазначеною постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.2004 року №985 (985-2004-п) , щодо належного оформлення заяви для реєстрації місця проживання особи за вказаною нею адресою, тобто зазначення відомостей про підстави для реєстрації місця проживання на підставі правовстановлюючих документів чи згода власника житла на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності відповідних зазначених як підстава для реєстрації документів, - є обов’язковими як для органів державної влади, які здійснюють відповідні дії, так і для громадян.

Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства, реалізації права особи на реєстрацію її місця проживання за бажаною адресою, можлива лише за умови обов’язкового надання нею відповідних правовстановлюючих документів чи відповідної (обов’язкової) згоди особи, яка власником житла, де заявник має намір зареєструватись.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що користуючись визначеними законом правами щодо володіння, користування і розпорядження своєю власністю, ОСОБА_1 згоди на проживання і реєстрацію ОСОБА_2 в квартирі, яка належить йому на праві власності, - не надавав. Окрім того, в матеріалах справи міститься також заява ОСОБА_1 до начальника ЖРЕО 421, в якій він просить захистити його право власності на приватизовану квартиру та категорично заперечує проти реєстрації (прописки) його колишньої дружини ОСОБА_2 в цій квартирі.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення закону, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про безпідставність задоволення позову судами попередніх інстанцій, та зобов'язання РУ ГУ МВС України в м. Києві зареєструвати ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 у квартирі, що на праві приватної власності належить ОСОБА_1, за відсутності на це його згоди, а також відповідних документів, що підтверджуюсь набуття позивачкою права власності на вказану квартиру.

Окрім того, помилковим є також посилання апеляційного суду на Тимчасовий порядок реєстрації фізичних осіб за місцем проживання, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року №35 (35-2003-п) - оскільки він втратив чинність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №617 від 11 травня 2006 (617-2006-п) року.

Згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Зважаючи на те, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи правильно та повно встановлені фактичні обставини справи, однак при прийнятті рішень суди допустили порушення норм матеріального права, які призвели до постановлення незаконних судових рішень, а також те, що у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка доказів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про доцільність скасування постановлених у справі рішень з прийняттям нової постанови –про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 220, 222, 229, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2009 року, так як і постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2008 року, у справі - скасувати.