Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого –судді Кобилянського М.Г.

суддів: Амєліна С.Є., Стародуба О.П., Тракало В.В., Юрченка В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації, Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоотриманих сум щорічної грошової допомоги

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року,-

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом. Зазначала, що є учасником війни і відповідно до ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"має право на одноразову щорічну допомогу до 5-го травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, однак у 2004-2007 роках допомога виплачувалась не у повному обсязі, тому просила стягнути з відповідача на її користь 2202,18 грн. недоплаченої суми грошової допомоги.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті разової грошової допомоги у розмірі 1175,18 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року це судове рішення залишено без змін.

Позивач просить скасувати ці судові рішення і прийняти нове –про задоволення позову у повному обсязі. Вважає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи касаційної скарги, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин у справі у межах, визначених ст. 220 КАС України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення в частині задоволення позову –скасуванню з направленням справи на новий розгляд з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є учасником війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 і відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком. Рішенням Конституційного суду України від 01.12.2004 року №20-рп/2004 (v020p710-04) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , а саме ст.44, якою встановлено, що у 2004 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) , зокрема, учасникам війни не передбачена.

У 2005, 2006 роках позивач отримала щорічну разову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі 50 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) та Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) відповідно. Зазначені норми Законів були чинними протягом 2005 - 2006 років та Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) , не визнавались. У 2007 році позивач отримала щорічну разову грошову допомогу у розмірі 55 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) .

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України (254к/96-ВР) не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп (v004p710-97) у справі про набуття чинності Конституцією України (254к/96-ВР) зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

На момент виникнення спірних відносин, а саме: на дату нарахування і виплати позивачу органом праці та соціального захисту населення відповідних коштів, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" (1344-15) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" (2285-15) , Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" (3235-15) були діючими, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

З урахуванням викладеного, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення недоотриманих сум щорічної грошової допомоги за 2004-2006 роки.

В той же час суди дійшли передчасного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" виплата зазначеної разової грошової допомоги у 2007 році учасникам війни була встановлена у сумі 55 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано неконституційними.

Положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнані неконституційними та втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України зазначеного рішення, яке не має зворотної дії в часі, тому у суб’єкта владних повноважень після його прийняття не виникло додаткових зобов’язань щодо перерахунку раніше виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги.

Судами встановлено, що у 2007 році позивач отримала щорічну разову грошову допомогу у розмірі 55 грн. з врахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".

При вирішенні питання про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік, судам необхідно виходити з того, що оскільки рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" визнано неконституційними, тому відповідач, у разі якщо така допомога сплачена після прийняття вказаного рішення, повинен компенсувати різницю між сумами фактично виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік та належної йому відповідно до положень частини 5 статті 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених обставин не перевірили, дату фактичної виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги не встановили .

Відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Оскільки зазначені порушення норм процесуального права, допущені судами першої та апеляційної інстанції унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 227, 230 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2008 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2009 року скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.