2а-449/2006 Про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії - 07.04.2011 Прийняття

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2007 року у справі за його позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії, -

У серпні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії. Зокрема, просив суд визнати незаконним наказ управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 30.12.2003 року №1021 в частині встановлення йому надбавки за безперервну службу в органах внутрішніх справ у розмірі 30% грошового забезпечення; визнати незаконною бездіяльність посадових осіб управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо не підготовки наказів по встановлення йому надбавки від суми пенсії, яка б могла бути нарахована, премії та надбавки за безперервну службу відповідно до чинного законодавства; зобов’язати відповідача підготувати наказ про встановлення йому з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року надбавки у розмірі від 25% до 50% від суми пенсії, яка б могла бути нарахована, премії в розмірі 33,3% та надбавки за безперервну службу в розмірі 70% грошового забезпечення; стягнути з відповідача грошову компенсацію за не отримані продовольчі пайки за період з січня 2000 року по 29 березня 2002 року, а всього заборгованість, що утворилась, у розмірі 4372,42 грн і 200 грн витрат на правову допомогу. Крім цього, просив поновити строк звернення до суду.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 26 грудня 2006 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, а його позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2007 року скасовано постанову Галицького районного суду міста Львова від 26 грудня 2006 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ, з якої був звільнений 27.12.2003 року. Указом Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) було передбачено виплату особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на рік.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач під час проходження служби в органах внутрішніх справ таку допомогу отримував, а тому суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог щодо повторної виплати матеріальної допомоги в розмірі 2934, 00 грн.

Пунктом 3 Указу Президента України від 04 жовтня 1996 року №926/96 "Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників органів внутрішніх справ" (926/96) надавалось право керівникам внутрішніх справ у межах асигнувань, що виділяються на утримання цих органів установлювати особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які мають право на пенсію за вислугу років згідно із законодавством і залишені за їхньою згодою та в інтересах справи на службі, щомісячну доплату в розмірі від 25 до 50 відсотків суми пенсії, яка б могла бути їм нарахована; преміювати осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ відповідно до їх особистого вкладу в загальні результати роботи в межах фонду преміювання, створеного у розмірі чотиримісячного фонду грошового забезпечення, без обмеження індивідуальних премій максимальними розмірами.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання встановити йому з 01.01.2001 року по 31.12.2003 року надбавку у розмірі від 25% до 50% від суми пенсії, яка б могла бути нарахована, та премію в розмірі 33,3%, оскільки встановлення такої щомісячної доплати та премії є правом керівника, а не його обов'язком, а також встановлення цих доплат можливе лише при наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Судами також було встановлено, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ позивач отримував надбавку за безперервну службу в розмірі 30% грошового забезпечення.

Так, Указом Президента України від 24 квітня 2003 року № 370 "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу" (370/2003) надано Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України право встановлювати відповідно військовослужбовцям Служби безпеки України і працівникам органів внутрішніх справ України щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби, зокрема, понад 20 років - до 70 %.

Цим же Указом (370/2003) передбачено, що порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Головою Служби безпеки України та Міністром внутрішніх справ України. Крім того, виплата надбавок відповідно до цього Указу здійснювати з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України

Таким чином, зазначений Указ (370/2003) обмежує лише верхній граничний розмір надбавки за вислугу років і надає право, а не зобов’язує її встановлювати працівникам органів внутрішніх справ, які мають високі результати у службовій діяльності, в межах фонду грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язання встановити йому надбавку за безперервну службу в розмірі 70% грошового забезпечення, оскільки, встановивши позивачу таку надбавку в розмірі 30% грошового забезпечення, відповідач діяв відповідно до вказаних правових актів.

Правильним є і висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача грошової компенсації за не отримані продовольчі пайки.

Так, Законом України від 17.02.2000 року "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (1459-14) призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до якої військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Тобто, зазначеною нормою було зупинено право військовослужбовців на отримання грошової компенсації замість неодержаного продовольчого забезпечення.

Враховуючи, що відповідно до Указу Президента України від 21.08.1993 року № 352 "Про невідкладні заходи щодо посилення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей" (352/93) та статті 3 Указу Президента України від 15.12.1993 року "Про поширення чинності статті 3 Указу Президента України від 21 серпня 1993 року на осіб рядового і начальницького складу МВС України", чинність статті 3 Указу від 21 серпня 1993 року поширена на осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України, то у відповідача не було законних підстав для виплати позивачу грошової компенсації за не отримані продовольчі пайки за період з січня 2000 року по 29 березня 2002 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суб’єкт владних повноважень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів –

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити певні дії –без змін.