Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Малиніна В.В.,

Мойсюка М.І., Ситникова О.Ф., Штульман І.В.,

здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська (далі –УПФ) на постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2010 року в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до УПФ про встановлення надбавки до пенсії

за віком та перерахунок пенсії,

У поданій до суду в лютому 2010 року позовній заяві ОСОБА_6 зазначала, що є дитиною війни і відповідно до положень Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV "Про соціальний захист дітей війни" (2195-15) (далі – Закон № 2195-ІV (2195-15) ) має право на одержання підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком).

Посилаючись на невиконання відповідачем вимог Закону № 2195-ІV (2195-15) , позивач просила визнати незаконними дії відповідача та зобов’язати УПФ провести перерахунок та виплату призначеної їй пенсії з підвищенням на 30 % за періоди

з 9 липня по 31 грудня 2007 року (742,65 гривні), з 22 травня по 31 грудня

2008 року (772 гривні), з 1 січня по 31 грудня 2009 року (1195,20 гривні), а

всього 2709,85 гривні.

Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від

2 березня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2010 року, позов задоволено частково: зобов’язано УПФ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_6 недоотриманої нею суми пенсії, підвищеної на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV за періоди з 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня

2008 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове.

Підстави для скасування судових рішень у цій справі відсутні.

Позивачеві згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим

Законом (2195-15) порядку встановлено статус дитини війни. Відповідно до статті

6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на

30 % мінімальної пенсії за віком.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення вимог позивача, суди виходили з того, що

1. Дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік"(далі – Закон № 489-V (489-16) ), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) ), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (v0a6p710-07) положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) .

2. Спірні відносини з 1 січня по 22 травня 2008 року регулюються відповідно до положень статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції

Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) ), з 22 травня по 31 грудня у 2008 році

–статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

3. Статтею 71 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VІ "Державний бюджет України на 2009 рік"надано право Кабінету Міністрів України у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. За змістом цієї норми її дія не поширюється на державні соціальні гарантії, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму.

Оскільки в цьому випадку розмір державних соціальних гарантій регулюється статтею 6 Закону № 2195-ІV, зміни до якої в 2009 році не вносилися, розмір соціальних гарантій не змінювався, то суди дійшли правильного висновку про зобов’язання УПФ нарахувати та виплатити позивачеві підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком як дитині війни у 2009 році.

Не можуть бути взяті до уваги доводи УПФ щодо неврегульованості

механізму реалізації положень статті 6 Закону № 2195-ІV.

Станом на 9 липня 2007 року розмір мінімальної пенсії за віком

визначено тільки статтею

28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"(далі – Закон № 1058-ІV (1058-15) ), згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-ХІV "Про прожитковий мінімум"прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті

6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Індустріальному районі м. Дніпропетровська відхилити і залишити без змін постанову Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 2 березня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 травня 2010 року.

Ця ухвала оскарженню не підлягає, набирає законної сили через п’ять днів

після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.