2а-13697/10/2670 Про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - 15.03.2011 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання не чинними податкові повідомлення-рішення,

У вересні 2010 року позивач Публічне акціонерне товариство "Сведбанк"звернулися в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000030700/0 від 12.02.2010 року, № 0000040700/0 від 12.02.2010 року, та № 0000194310/0 від 13.02.2010 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2010 року вимоги позивача задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000030700/0 від 12.02.2010 року, № 0000040700/0 від 12.02.2010 року, та № 0000194310/0 від 13.02.2010 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволенні вимог позивача відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об’єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами СДПІ по роботі з великими платниками податків проведено виїзну позапланову документальну перевірку Публічного акціонерного товариства "Сведбанк Інвест", правонаступником якого є позивач, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року до 30.12.2009 року, за результатами якої складено Акт № 42/43-10/21658672 від 02.02.2010 року.

За результатами вказаної перевірки на підставі встановлених в Акті порушень норм податкового законодавства відповідач надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення № 0000030700/0 від 12.02.2010 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 15 353 057 грн.; податкове повідомлення-рішення № 0000040700/0 від 12.02.2010 року, яким визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 133 027 грн. (92 190 грн. - основний платіж; 40 837 грн. - штрафні санкції); податкове повідомлення-рішення № 0000194310/0 від 13.02.2010 року, яким визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток банківських організацій у розмірі 15 314 480,75 грн. (9 571 341,05 грн. - основний платіж; 5 743 139,70 грн. - штрафні санкції).

Вирішуючи правомірність прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000194310/0 від 13.02.2010 року, колегія суддів зважає на наступне.

В Акті № 42/43-10/21658672 від 02.02.2010 року, зазначено, що Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) , яким внесено зміни до п. 22.15 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", набрав чинності і застосовується з моменту опублікування (24.11.2009 р.), а тому позивач мав право здійснити перерахування процентів на дату їх фактичного отримання, як це передбачено Законом, тільки за період з 24.11.2009 року до 31.12.2009 року.

Апелянт вважає, що позивачем неправильно застосовано вказаний Закон, зокрема, неправомірно скоригував в сторону зменшення процентні доходи у IV кварталі 2009 року за період з 01.01.2009 року до 23.11.2009 року, в результаті чого занизив валові доходи на суму 39 877 113,74 грн., що є порушенням п.п. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідач також зазначає, що станом на 23.10.2009 року (дата передавального балансу, який був поданий до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП листом від 20.11.2009 року № 11969/10) приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"(Банк) приєднане до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"(Позивача), а тому Банк не міг здійснити коригування процентних доходів в сторону зменшення відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) , який вступив в дію 24.11.2009 року.

Відповідно до п. 22.15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) , чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тимчасово, на період з 1 січня 2009 року до 1 січня 2011 року, для банків-резидентів датою збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій є дата отримання таких доходів.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

Оскільки зазначений Закон був опублікований в газеті "Урядовий кур’єр"№ 218 від 24.11.2009 року, днем набрання ним чинності і, відповідно, днем набрання чинності п. 22.15 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"в редакції вказаного Закону є 24.11.2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року (v001p710-99) у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом’якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Пункт 22.15 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) , що встановлює для банків-резидентів дату збільшення валових доходів від здійснення кредитних операцій, набрав чинності 24.11.2009 року, відповідно до ст. 58 Конституції України цей пункт має зворотну дію у часі і регулює правовідносини з оподаткування доходів банків-резидентів від кредитних операцій, починаючи з 01.01.2009 року на що є пряма вказівка у зазначеному пункті.

Судом першої інстанції зроблено правомірний висновок, що приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"правомірно застосував п. 22.15 ст. 22 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", здійснивши перерахування доходів від кредитних операцій за період з 01 січня по 23 жовтня 2009 року.

Викладені в апеляційній скарзі твердження відповідача стосовно того, що 23.10.2009 року (дата передавального балансу, який був поданий до СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП листом від 20.11.2009 року № 11969/10) Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"було приєднане до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", а тому Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"не міг здійснити коригування процентних доходів в сторону зменшення відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" (1533-17) , який вступив в дію 24.11.2009 року, колегія суддів вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України "Про банки і банківську діяльність"банк вважається реорганізованим з моменту внесення Національним банком України змін до Державного реєстру банків.

Рішенням Національного банку України № 515 від 21.07.2010 року, виключено Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"з Державного реєстру банку, а тому твердження відповідача стосовно приєднання Приватного акціонерного товариства "Сведбанк Інвест"до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк"з 23.10.2009 року є безпідставним.

Відповідно до абз. 2 п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"до основних фондів групи 1 відносяться будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування), вартість капітального поліпшення землі.

Відповідно до Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів", затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації № 507 від 19.08.1997 року (v0507217-97) , передавальні пристрої відносяться до основних фондів групи 1 у тому випадку, коли вони пов’язані або із будівлями чи спорудами магістрального транспорту, або із будівлями чи спорудами ліній зв’язку і передач.

Під час проведення перевірки відповідач не встановив, якими документами підтверджується те, що комутатори, маршрутизатори і джерела безперебійного живлення відносяться до будівель чи споруд магістрального транспорту, або пов’язані із будівлями чи спорудами ліній зв’язку і передач, які належать Приватному акціонерному товариству "Сведбанк Інвест".

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"придбавав комутатори з метою підключення до мережі комп’ютерного обладнання та для телефонних апаратів для ІР-телефонії. Маршрутизатори придбавались для підключення банкоматів до комп’ютерних мереж, а джерела безперебійного живлення - для забезпечення безперебійної роботи комп’ютерних систем Банку.

Приватне акціонерне товариства "Сведбанк Інвест"правомірно відніс зазначене обладнання до основних фондів групи 4, до якої відносяться електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, комп’ютерні програми, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

В Акті № 42/43-10/21658672 від 02.02.2010 року в обґрунтування необхідності віднесення комутаторів, маршрутизаторів і джерел безперебійного живлення до основних фондів групи 1, відповідач посилається на передбачене Законом України "Про телекомунікації" (1280-15) визначення телекомунікаційної мережі, як комплексу технічних засобів телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням.

Відповідно до преамбули Закону України "Про телекомунікації" (1280-15) цей Закон встановлює правову основу діяльності у сфері телекомунікацій. Оскільки зазначений Закон не є законом з питань оподаткування, цим Законом не можуть регулюватися питання віднесення обладнання до основних фондів платника податку.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов вірного висновку щодо обґрунтованості віднесення Приватним акціонерним товариством "Сведбанк Інвест"основних фондів "комутатори", "маршрутизатори"і "джерела безперебійного живлення", які встановлювалися у приміщенні Банку, до 4 групи основних фондів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000030700/0 від 12.02.2010 року.

Відповідно до Договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 25.09.2009 року в рахунок виконання зобов’язань за кредитним договором № 649 від 29.10.2008 року ТОВ "Рівнеспецбудінвест"передало у власність Банку нерухоме майно, що підтверджується актом прийому-передачі від 25.09.2009 року.

У зв’язку із передачею у власність нерухомого майна ТОВ "Рівнеспецбудінвест"видало Банку податкову накладну № 1250 від 25.09.2009 р., відповідно до якої сума ПДВ становить 15 445 247,40 грн..

Між Приватним акціонерним товариством "Сведбанк Інвест"і ТОВ "Рівнеспецбудінвест"25 вересня 2009 року укладено договір оренди будівлі, за умовами якого Банк передав ТОВ "Рівнеспецбудінвест"у тимчасове платне користування нерухоме майно, отримане за загаданим Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя від 25.09.2009 року.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв’язку з придбанням основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи) з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ч. 6 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", яка визначає банківські операції, крім банківських операцій, визначених цією статтею, банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Приватне акціонерне товариство "Сведбанк Інвест"здійснив операцію із придбання нерухомого майна виключно з метою використання такого нерухомого майна в господарській діяльності, тобто з метою отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах від оподатковуваних ПДВ операціях.

Суд першої інстанції вірно зазначає, що Банк включив суму ПДВ у розмірі 15 445 247,40 грн., сплачену при придбанні майна, до складу податкового кредиту у вересні 2009 року з дотриманням п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"

Банк 25.11.2009 року подав уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за жовтень 2009 року, яким збільшив до 15 353 057 грн. суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових перевірок.

Відповідно до абз. 11 п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість"у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, зобов’язаний погасити суму податкових зобов’язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачає, що після анулювання реєстрації платником ПДВ платник податку втрачає право виправляти самостійно виявлені помилки у податкових деклараціях з ПДВ попередніх періодів, коли платник податку був зареєстрований як платник ПДВ.

Згідно з абз. 16 п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість"при анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Відповідно до абз. 2 п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами", якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

За визначенням п. 1.1 ст. 1 зазначеного Закону платники податків – це юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

У пункті 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"поняття "платник податку"визначено як особа, яка згідно з цим Законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) не пов’язує статус особи як платника податку із реєстрацією платником податку, оскільки за визначенням зазначених законів платником податку є особа, яка згідно із законом зобов’язана здійснювати утримання та внесення до бюджету відповідного податку.

Оскільки платник податку зобов’язаний здійснювати утримання і внесення податку до бюджету незалежно від його реєстрації платником податку, то й право виправляти помилки, самостійно виявлені таким платником податку при виконанні зобов’язань перед бюджетом платник податку має незалежно від факту його реєстрації.

Судова колегія погоджується з висновком Окружного адміністративного суду м. Києва, що Банк правомірно подав уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за жовтень 2009 року, яким збільшив до 15 353 057 грн. суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов’язань з ПДВ наступних податкових перевірок.

У зв’язку із неправомірно задекларованим податковим кредитом за вересень 2009 року та завищенням суми бюджетного відшкодування за жовтень 2009 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0000040700/0 від 12.02.2010 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи відповідача, щодо порушення місцевим адміністративним судом норми процесуального права, а саме ст. 99 КАС України, є безпідставними, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення були прийнятті, до набрання чинності змін внесених до ст. 99 КАС України в редакції з 30 липня 2010 року.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих спірних податкових повідомлень - рішень, у зв’язку з цим колегія суддів погоджується висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Доводи апелянта не ґрунтуються на належній доказовій базі та правильному трактуванні норм права.

Суд першої інстанції вірно застосував норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) , Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , та Закону України "Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного апелянтом рішення.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 201 - 204 КАС України.