К-29076/10-С Про скасування податкового повідомлення-рішення - 05.04.2011 Прийняття

У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційної фірми "Трансбудсервіс" звернулось до суду з позовною заявою до Березівської міжрайонної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення №0000772301/0 від 26 червня 2007 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 року у даній справі позов задоволено та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення з мотивів безпідставності його прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки ТОВ "ВКФ Трансбудсервіс" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2006 року по 31 березня 2007 року встановлено порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 року № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (далі Закон № 265/95-ВР (265/95-ВР) ), а саме: здійснена роздрібна торгівля продукції не власного виробництва без використання РРО на суму –856 409 грн.

В акті перевірки зазначено, що у порушення вимог Закону № 265/95-ВР (265/95-ВР) , ТОВ "ВКФ "Трансбудсервіс" здійснило приймання грошових коштів від фізичних осіб у касу підприємства згідно прибуткових касових ордерів згідно угод про дольову участь у будівництві житла та передачі пайщику квартир у власність в жилих будинках не власного виробництва без використання РРО.

В результаті 26 червня 2007 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000772301/0, в якому підприємству визначено суму податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 4 282 045 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) є спеціальним Законом (2181-14) із питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), перелік яких передбачає Закон України "Про систему оподаткування" (1251-12) , а також порядок нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення, а податкове повідомлення - це письмове повідомлення контролюючого органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену контролюючим органом.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення може бути прийнято лише щодо податкових зобов'язань зі сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів, перелік яких визначений Законом України "Про систему оподаткування" (1251-12) , а також зі сплати штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

Штрафні санкції, стягнення яких передбачено Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (265/95-ВР) належать до адміністративно-господарських санкцій (статті 239, 241 ГК України), а тому податковий орган неправомірно визначив штрафні санкції як податкове зобов'язання та прийняв у зв'язку з цим таку форму акта ненормативного характеру, як податкове повідомлення-рішення.

Суди також обґрунтовано не прийняли до уваги доводи відповідача про те, що підприємство здійснювало продаж послуг не власного виробництва і, тому, відповідно до ст. 9 Закону № 265/95-ВР, повинно було застосовувати РРО.

Так, пунктом 1 ст. 9 вищезазначеного Закону встановлено, що реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку.

Отже, як правильно зазначено судами, при наданні послуг (за виключенням перелічених вище випадків та при дотриманні певних умов) підприємство не застосовує РРО.

Встановлено, що позивач надавав послуги по укладанню договорів з фізичними особами, предметом яких є інвестування будівництва житла з його подальшою передачею у власність цим особам, відповідно, він правомірно не застосовував РРО.

Це повністю узгоджується з податковим роз’ясненням ДПА в Одеській області від 15 жовтня 2004 року (а.с.65), згідно якого –на діяльність по наданню послуг по укладанню угод інвестування з будівництва житла з юридичними та фізичними особами з подальшою передачею їм у власність дія ст. 3 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" (про обов’язкове застосування РРО) –не поширюється.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення –без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 (2747-15|232) Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд –

Касаційну скаргу Березівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2010 року та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2007 року по справі № 2-а-225/07 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.