К/9991/32386/11-С Про визнання незаконною бездіяльності та визнання права власності на земельну ділянку - 06.12.2011 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Генеральної прокуратури України на постанову Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" про визнання незаконною бездіяльності та визнання права власності, -

В листопаді 2008 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах"про визнання незаконною бездіяльності та визнання права власності.

В позові зазначав, що у вересні 2007 року він, як член СТ "Маяк-3"звернувся до Одеської міської ради з заявою про передачу у власність земельної ділянки розміром 0,8 га під житлову забудову, що знаходиться по вул. Ветрова, 43 в м. Одеса, але отримав відмову.

Посилаючись на порушення відповідачами ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, просив визнати за ним право на безоплатне придбання у власність земельної ділянки, зобов’язавши Одеську регіональну філію державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах"зареєструвати та видати йому державний акт на право власності на земельну ділянку.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2008, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2011, задоволено у повному обсязі позовні вимоги ОСОБА_8 до Одеської міської ради та Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", визнано бездіяльність Одеської міської ради незаконною. Визнано за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1. Зобов'язано Одеську регіональну філію державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах"видати та зареєструвати ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2009 роз'яснено, що згідно з постановою Київського районного суду м. Одеси від 09.12.2008 Управління Держкомзему у м. Одесі зобов'язано видати бланк державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0842 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, та підписати ОСОБА_8 бланк державного акта на право власності на вказану земельну ділянку.

У касаційній скарзі Генеральної прокуратури України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, в частині визнання права власності на земельну ділянку провадження по справі закрити, в іншій частині відмовити у задоволені позову.

Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що Одеською міською радою безпідставно залишено без розгляду заяву позивача про передачу йому у власність спірної земельної ділянки, якою він користується як член кооперативу. При цьому, керуючись нормами ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, суди дійшли висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_8 щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку.

З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України та п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування"розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить до повноважень сільських, селищних, міських рад. Питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.

Відповідно до ст. 81 ЗК України однією з підстав набуття права власності на земельні ділянки є приватизація земельних ділянок, які раніше надані у користування.

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку визначено у такий спосіб.

Зокрема, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рада розглядає клопотання у місячний строк і у разі згоди на передачу земельної ділянки у власність дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо її відведення.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки

розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, яка надає відповідному органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування свій висновок щодо погодження проекту або відмови у його погодженні.

Таким чином, системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що право власності на земельну ділянку в особи може виникнути лише після прийняття уповноваженим органом відповідного рішення, якому має передувати розробка та погодження проекту відведення земельної ділянки.

у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі (наданні) земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення стосовно передачі чи відмови у передачі спірної земельної ділянки у власність позивачу Одеською міською радою не приймалось, проект відведення земельної ділянки відповідно не розроблявся та не погоджувався, а тому будь-яких підстав для визнання за позивачем права власності на вказану земельну ділянку не було.

За таких обставин, з огляду на відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування, суди вправі були розглядати по суті лише вимогу щодо бездіяльності відповідача та за наявності доказів надходження до Одеської міської ради заяви позивача про надання у власність земельної ділянки та залишення її без розгляду - зобов'язати раду розглянути цю заяву та прийняти відповідне рішення.

Натомість суди, прийнявши рішення про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку, перебрали на себе повноваження органів місцевого самоврядування та вийшли за межі своїх повноважень.

Безпідставними є також висновки судів щодо бездіяльності Одеської міської ради в частині залишення без розгляду заяви позивача про надання у власність спірної земельної ділянки.

Так, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, що підтверджують факт звернення ОСОБА_8 з відповідною заявою до Одеської міської ради, а тому судові рішення у цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, вирішуючи справу, суди помилково виходили з того, що вимоги в частині визнання права власності на земельну ділянку відносяться до адміністративної юрисдикції.

Так, відповідно до п.1 ч.І ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, що виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного провадження

Таким чином, зі змісту ст. 17 КАС України вбачається, що правовідносини, предметом спору яких є право власності, не відносяться до компетенції адміністративних судів, а тому справа у цій частині відповідно до вимог п.1 4.1 ст. 157 КАС України підлягає закриттю.

Згідно зі ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим наведені вище дані свідчить, що судові рішення попередніх інстанцій постановлені без урахування вимог чинного законодавства, тому підлягають скасуванню з постановленням по справі нової постанови про закриття провадження у частині визнання права власності на земельну ділянку та про відмову в задоволенні позову в іншій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і закриває провадження по справі з підстав, передбачених ст. 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлено повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись статтями 220, 221, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

Касаційну скаргу Генеральної прокуратури задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2008 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2011 року скасувати.

Провадження у справі в частині позову ОСОБА_8 до Одеської міської ради, Управління земельних ресурсів Одеської міської ради, Одеської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" визнання права власності закрити, в іншій частині в задоволені позову відмовити.