Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_6 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, Комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, за участю третіх осіб –Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, Міністерства внутрішніх справ України, про визнання дій неправомірними, стягнення моральної шкоди,

У серпні 2005 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними рішення комісії при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області (далі –УМВС України в Полтавській області) про відмову у встановленні статусу учасника бойових дій відповідно до п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"та зобов’язання комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області визнати позивача таким, що має право на статус особи, яка належить до учасників бойових дій і видати відповідне посвідчення.

У листопаді та грудні 2005 року позивач змінив позовні вимоги, просив визнати неправомірними дії комісії при УМВС України в Полтавській області та скасувати її рішення про відмову у встановленні статусу учасника бойових дій, зобов’язати УМВС України в Полтавській області та комісію при УМВС України в Полтавській області з питань пов’язаних із встановленням статусу учасника бойових дій у 5-ти денний термін з моменту набрання чинності рішення суду прийняти рішення про встановлення позивачу статусу учасника бойових дій та зобов’язати надати відповідне посвідчення, зобов’язати УМВС України в Полтавській області відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000 грн. та зобов’язати УМВС України в Полтавській області відшкодувати матеріальну шкоду (витрати на лікування).

Він зазначав, що під час проходження служби в Автозаводському РВ КМУ УМВС України в Полтавській області на посаді старшого оперуповноваженого ВКМСН приймав участь в проведенні огляду, розмінуванні та вилученню боєприпасів, вибухових речовин з об’єкту народного господарства в м.Кременчук. Вказаний факт був встановлений рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2002 року. Проте відповідач відмовив у встановленні статусу учасника бойових дій. Вважаючи таку відмову неправомірною, просив визнати рішення комісії протиправним та зобов’язати відповідача встановити йому статус учасника бойових дій.

Постановою Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2007 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії Комісії з питань розгляду матеріалів про призначення учасників бойових дій при УМВС України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_6 у встановленні статусу учасника бойових дій згідно п. 11 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", стягнуто на користь ОСОБА_6 з УМВС України в Полтавській області в рахунок відшкодування моральної шкоди грошові кошти в сумі 6000 грн., стягнуто на користь ОСОБА_6 з УМВС України в Полтавській області в рахунок відшкодування 5826 грн. 31 коп. судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2008 року скасовано постанову Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 01 жовтня 2007 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах, визначених частиною 2 статті 220 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 17 травня 2002 року встановлено факт того, що ОСОБА_6 приймав участь в проведенні огляду, розмінуванні та вилучені боєприпасів, вибухових речовин з об'єкту народного господарства за адресою АДРЕСА_1.

У відповідності до пункту 11 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"учасниками бойових дій визнаються особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об’єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та постановляючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що заяви про встановлення фактів участі у роботах при розмінуванні для вирішення питання про належність заявника до учасників бойових дій розглядаються не судами, а відповідними комісіями створеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 458 від 26 квітня 1996 (458-96-п) року.

ОСОБА_6 звертався до такої комісії і отримав відповідь № 1/12-С73,73 П, якою відмовлено в задоволені його заяви з огляду на те, що позивач не був фахівцем експертної служби МВС України, які можуть приймати участь у розмінуванні на підставі затвердженого переліку документів.

Відповідно до наказів МВС України № 419 від 12 червня 1996 року та № 764 від 06 листопада 2000 року здійснення розмінування та будь-які дії з вибухонебезпечними предметами в системі внутрішніх справ України покладено на спеціалістів - вибухотехніків, які пройшли відповідну підготовку, склали залік, отримали посвідчення встановленого зразка на право самостійної роботи по пошуку, розрядженню, знешкодженню вибухових пристроїв і вибухових речовин.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_6 володіє певними знаннями та є працівником вибухо-технічного підрозділу органу внутрішніх справ, має право виконувати роботи розмінування та знешкодження вибухо-небезпечних речовин.

Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на фактичних обставинах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення-без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2008 року –без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.