Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіЗайцева М.П.,Зайцева М.П.,Зайцева М.П.,Зайцева М.П.,

суддів:Рецебуринського Ю.Й.,Веденяпіна О.А.,Веденяпіна О.А.,Олексієнка М.М.,

Сороки М.О.,Олексієнка М.М.Олексієнка М.М.Рецебуринського Ю.Й.,

Черпака Ю.К.,Рецебуринського Ю.Й.,Рецебуринського Ю.Й.,Сороки М.О.,

Шведа Е.Ю.,Черпака Ю.К.,Черпака Ю.К.,Черпака Ю.К.,

розглянувши в касаційній інстанції в порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області про стягнення недоотриманих коштів в сумі 82715грн.39коп, -

У лютому 2009 року ОСОБА_8 звернулась до суду з позовом до УПФ про визнання неправомірною відмови відповідача провести перерахунок пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, згідно зі ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Просла зобовязати УПФ провести їй перерахунок пенсії, як інваліду 3 групи захворювання, повязаного з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, в розмірі 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 18 березня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з УПФ на користь ОСОБА_8 82715,39 грн. недоплаченої їй державної і додаткової пенсії відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) за період з січня 2006 року по 28 лютого 2009 року. Зобовязано УПФ в подальшому з 1 грудня 2008 року виплачувати державну та додаткову пенсію позивачу у відповідності до ст. 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції закону від 9 липня 2007 року.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано. Зобовязано УПФ провести ОСОБА_8 перерахунок основної та додаткової пенсії у відповідності до ст. 50, 54, ч. 4, ст. 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 01.01.2006 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року, як інваліду 3 групи у розмірі 6 мінімальних пенсій за віком, а також додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоровю 50% мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком передбаченої ч. 1, ст. 28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить судове рішення скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Встановлено, що ОСОБА_8 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесений до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 3 групи захворювання, яке повязане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у звязку з чим їй була призначена державна пенсія відповідно до ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, відповідно до ст. 50 цього ж Закону.

Позивач отримує пенсію за ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розмір якої обчислений у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України.

Частково задовольняючи позов, суд правильно виходив з того, що відповідач повинен провести нарахування та виплату пенсій позивачу, виходячи з їх розмірів, встановлених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) , а не постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002р. №1 (1-2002-п) «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».

Висновок суду відповідає обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоровя, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (796-12) .

Відповідно до чинної на час спірних правовідносин ст.50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами третьої групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів третьої групи, щодо яких встановлено звязок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин правильними та такими, що відповідають Закону (796-12) , є висновки судів, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (254к/96-ВР) (ч.2 ст. 46 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України (2747-15) , у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст.50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд правильно відхилив посилання відповідача на ч.5 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у звязку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених цим же Законом (796-12) . Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок не порушуючи положень цього Закону (796-12) .

Відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»вбачається, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Крім того, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобовязань, які встановлені ст. 46 Конституції України та ст.ст.50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», щодо визначення розміру та виплати пенсій.

Згідно з ч.3 ст.67 вказаного Закону, яка набрала чинності 31.10.2006р., у разі збільшення визначеного законом розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст.54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоровю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сімям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму і цей перерахунок проводиться з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму.

Оскільки пенсія позивачу має визначитись виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то у разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому обґрунтованими також є висновок суду щодо протиправності відмови відповідачем у перерахунку пенсій у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Щодо вимог за 2008 рік, то до ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»були внесені зміни, які набрали чинність 01.01.2008 року та у відповідності до яких, додаткова і державна пенсія обраховувалась в процентному відношенні до прожиткового мінімуму для осіб які втратили працездатність. Вказані зміни внесені підпунктом 12 пункту 28 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 року № 107-VІ (107-17) , визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (v010p710-08) , тому позовні вимоги за період з 22.05.2008 року підлягають задоволенню.

З наведеного випливає, що позовні вимоги в частині з 01.01.2008 по 21.05.2008 рік щодо зобовязання відповідача провести нарахування та виплату державної і додаткової пенсії у відповідному процентному розмірі мінімальної пенсії за віком є неаргументовані та задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до вимог статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для його обов'язкового скасування.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Галицькому районі Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-2442 КАС України (2747-15) .