2-а-3940/10/2670 Про повернення коштів - 03.03.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління державного казначейства в м. Києві та товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Бі Ель"на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2010 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Бі Ель"до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва та Головного управління державного казначейства в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення та зобов"язання вчинити дії, -

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2010 року позов задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Сі Бі Ель"(далі –позивач) та Головне управління державного казначейства в м. Києві (далі –відповідач 2) подали апеляційні скарги, в своїй апеляційній скарзі позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю, а відповідач 2 змінити постанову суду першої інстанції. Свої вимоги апелянти аргументують тим, що судом першої інстанції були неповно з’ясовані всі обставини справи, що мали суттєве значення для вирішення справи та допущені порушення норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з`явились у судове засідання, перевіривши за матеріалами справи наведені у апеляційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 29.07.2009 року між позивачем та ТОВ "Т.М.К Інвест"та ТОВ "Лідер-Інвест"(продавці) було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення. Ціна договору складала 6150000, 00 грн. Вказаний правочин було засвідчено нотаріусом та зареєстровано у державному реєстрі правочинів. Для нотаріального посвідчення вказаного договору, позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 61560, 00 грн. (1 %)

У відповідності до п.9 ст. 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування"від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР (далі –Закон № 400/97, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є: підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 8 статті 2 вказаного Закону визначено, що об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону є вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.

У подальшому, 12.08.2009 року між позивачем та ТОВ "Т.М.К Інвест"та ТОВ "Лідер-Інвест"було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 29.07.2009 року.

01.09.2009 року між позивачем та ТОВ "Т.М.К Інвест"та ТОВ "Лідер-Інвест"було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, предметом договору було те саме нежитлове приміщення, сума договору 6150000, 0 грн. Вказаний правочин було засвідчено нотаріусом та зареєстровано у державному реєстрі правочинів. Для нотаріального посвідчення вказаного договору, позивачем було сплачено збір на обов`язкове державне пенсійне страхування у розмірі 61560, 00 грн. (1 %)

У відповідності до п. 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 (1740-98-п) , збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.

Пунктом 15-3 вказаного Порядку (1740-98-п) визначено, що нотаріальне посвідчення або реєстрація на біржі договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється за наявності документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.

14.08.2009 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва (далі - відповідача 1) з проханням повернути помилково перераховані гроові кошти у розмірі 61560, 00 грн. за платіжним дорученням № 10 від 29.07.2009 року, у зв`язку з розірванням договору від 29.07.2009 року.

Відповідач листом від 18.02.2010 року відмовив у поверненні вказаних коштів.

У відповідності до ч.4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Співставляючи вищенаведені положення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що покупець нерухомого майна повинен сплачувати збір на пенсійне страхування за кожну операцію купівлі такого нерухомого майна. Подальше розірвання договору купівлі-продажу не впливає на обов`язок покупця здійснити таку оплату.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у частині 10260, 00 грн.

Як свідчать матеріали справи, при оплаті збору на пенсійне страхування, позивачем вираховувався його розмір із ціни договору, яка включала ПДВ.

У відповідності до п.п.4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість"від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Таким чином, розмір збору на пенсійне страхування має вираховуватись без включення ПДВ у вартості нерухомого майна.

З приводу посилання Державного казначейства України на невірність зазначення судом першої інстанції бюджетів, з яких має бути звернено стягнення, колегія суддів відзначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, судовий збір було зараховано до державного бюджету. У своїй апеляційній скарзі відповідачем не надано доказів того, що вказана сума судового збору була зарахована до місцевого бюджету.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції обгрунтованими.

Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а постанову суду –без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

Апеляційні скарги Головного управління державного казначейства в м. Києві та товариства з обмеженою відповідальністю "Сі Бі Ель" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 грудня 2010 року –без змін.