Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Сватко А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську (далі –Ленінська МДПІ)

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2009

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009

у справі № 2а-19998/09/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Геліант-ХХІ" (далі –Товариство)

до Ленінської МДПІ

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі – Управління),

за участю прокурора Луганської області,

про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість у сумі 275 052 грн.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства –Кривошеєва С.О.,

Ленінської МДПІ –не з’явились,

Управління –не з’явились,

Генеральної прокуратури України –Суходольських С.М.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2009, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009, позов задоволено; з Державного бюджету України на користь Товариства стягнуто бюджетне відшкодування за податковими деклараціями за серпень-грудень 2008 року в сумі 275 052 грн. У прийнятті цих судових рішень попередні інстанції виходили з того, що сформовані за наслідками здійснення господарських операцій дані податкового обліку платника (позивача у справі) підтверджують право Товариства на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування, тоді як чинне законодавство не ставить таке право в залежність від результатів зустрічних перевірок усіх постачальників платника податків по ланцюгу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Ленінська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що право платника на отримання податкової вигоди у формі бюджетного відшкодування виникає лише за умови надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету, а відтак відсутність достовірно встановленого факту сплати постачальниками позивача по ланцюгу податкових зобов’язань за наслідками проведення податковим органом зустрічних перевірок таких постачальників свідчить про передчасність позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Ленінської МДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з’ясовано, що у деклараціях, поданих до податкового органу за серпень-грудень 2008 року, Товариством було задекларовано суму ПДВ, яка підлягає відшкодуванню на рахунок платника, у загальному розмірі 275 052 грн. За наслідками проведення Ленінською МДПІ позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказаний період було складено довідку від 27.02.2009 № 173/23-616/31673389, в якій зазначено про відсутність порушень з боку позивача при формуванні даних податкового обліку у перевірений період. Однак оспорювану суму бюджетного відшкодування не було повернуто Товариству з мотивів необхідності проведення контролюючими органами зустрічної перевірки постачальників позивача по ланцюгу з метою з’ясування факту надмірного надходження відповідних сум ПДВ до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а"підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону (168/97-ВР) якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів за умови фактичного здійснення господарської операції від’ємна різниця між податковими зобов’язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету. При цьому, як вірно зазначили попередні судові інстанції, чинне законодавство не передбачає такої передумови виникнення у платника права на отримання бюджетного відшкодування, як проведення зустрічних перевірок його постачальників по ланцюгу та встановлення факту сплати ними податкових зобов’язань. Адже з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника порушення іншими особами (зокрема, його постачальниками) податкового законодавства не може негативно впливати на результати діяльності такого платника за умови відсутності доказів його недобросовісності.

Відповідна правова позиція викладена і у рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), в якому зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов’язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов’язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

В даному випадку реальність здійснення спірних операцій з поставки позивачеві товарів та робіт, за наслідками виконання яких у Товариства виникло від’ємне значення ПДВ, податковим органом не заперечується. Будь-яких порушень податкової дисципліни з боку позивача, а також обставин, які б свідчили про недобросовісність Товариства як платника податків, Ленінською МДПІ не виявлено.

Доводи податкового органу про обов’язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судами.

Адже згідно з визначенням, що міститься у пункті 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування –це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Таким чином, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов’язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) свідчить, що термін "сплата податку"вживається в розумінні сплати податку покупцем у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (пункт 1.3 статті 1, підпункти 7.4.1 –7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Так, пункт 1.3 статті 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов’язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно цього Закону (168/97-ВР) поніс фактичні витрати по сплаті податку.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції цілком обґрунтовано задовольнили позов, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2009 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 08.07.2009 у справі № 2а-19998/09/1270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.