Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Ланченко Л.В., Нечитайла О.М., Пилипчук Н.Г., Федорова М.О.,

секретар судового засідання Подолянко Р.О.,

за участю представника позивача –Лебідко Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"

на постанову Господарського суду Львівської області від 14 серпня 2007 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2008 року

у справі № 13/223А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення –рішення, -

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"(далі –позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова (далі –відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 06 липня 2007 року № 0002432321/0 на суму 27375,00 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 14 серпня 2007 року у позові відмовлено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2008 року постанову Господарського суду Львівської області від 14 серпня 2007 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ТОВ "Компанія "Лізинговий дім", посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Господарського суду Львівської області від 14 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2008 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Галицькому районі м. Львова провела виїзну планову перевірку ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2006 року, за результатами якої було складено акт № 1522/23-024/31730064 від 04 липня 2007 року.

Перевіркою було встановлено порушення позивачем, зокрема, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктів 5.3.3, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження податку на прибуток на суму 20002,00 грн., в т.ч. за І квартал 2004 року –1248,00 грн., в ІV кварталі 2006 року – 18754,00 грн.

06 липня 2007 року ДПІ у Галицькому районі м. Львова на підставі акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0002432321/0, яким на підставі підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 17.1.1, 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"визначила ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"суму податкового зобов’язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 27375,00 грн., з яких 20002,00 грн. –основний платіж, 7373, 00 грн. –штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу податкового кредиту, до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається платником податку за рахунок інших джерел.

Однак з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів повністю погодитись не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки було встановлено, що ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"в порушення підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"віднесено до складу валових витрат в ІV кварталі 2006 року суму 75017,00 податку на додану вартість, сплачену у складі вартості придбаних легкових автомобілів, яка підприємством до податкового кредиту не включалася (бухгалтерське проведення Дт 62 –Кт 631), а саме згідно податкових накладних, перелік яких наведено на 19 аркуші акту перевірки (арк. справи 16); також ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"в порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"віднесено до складу валових витрат в І кварталі 2004 року суму 4991,00 грн., сплачену за надані інформаційно-консультаційні послуги згідно договору № 05/01/04 від 01 січня 2007 року та на підставі акту виконаних робіт від 31 березня 2004 року № ОУ-0000032, оскільки у вказаному акті відсутній розрахунок визначення вартості наданих послуг, як не містить інформації про фактично понесені витрати на виконання послуг, а первинні документи, які б містили відомості про господарські операції –не представлені.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Поряд з цим, згідно з абзацом 2 підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Так, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не містить норми щодо формування валових витрат в даній окремій ситуації.

Натомість, пункт 8.4 статті 8 "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює загальний порядок збільшення та зменшення балансової вартості груп основних фондів.

Зокрема, згідно з підпунктом 8.4.1 пункту 8.4 статті 8 цього Закону (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Таким чином, якщо норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) не передбачають включення до складу валових витрат сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні легкового автомобіля, то норма Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) (підпункт 7.4.2 пункту 7.4 статті 7) прямо передбачає таке право платника податку.

Колізію між наведеними приписами двох законів із питань оподаткування слід вирішувати з урахуванням такого.

У разі, якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

У даному випадку пункт 8.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) регулює правові наслідки будь-яких операцій з придбання (створення) усіх видів основних фондів.

В той же час, норма підпункту 7.4.2 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість"регулює правові наслідки придбання саме легкових автомобілів (крім таксомоторів), тобто регулює вузьке коло суспільних відносин (операції з придбання саме легкових автомобілів, а не всіх основних фондів), а відтак, є спеціальною.

Абзацом 3 підпункту 5.3.3 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що, у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити про правомірність збільшення позивачем при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, балансової вартості відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання, з урахуванням витрат з податку на додану вартість у розмірі 75017,00 грн., понесених у зв'язку з таким придбанням, без включення таких сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Разом з цим, як вбачається з акту перевірки підставою для донарахування податковим органом позивачу суми податкового зобов’язання у розмірі 20002,00 грн. слугував висновок ДПІ у Галицькому районі м. Львова про неправомірне віднесення ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"до складу валових витрат в ІV кварталі 2006 року суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості придбаних легкових автомобілів, що призвело до заниження податку на прибуток в ІV кварталі 2006 року на суму 18754,00 грн., а також про неправомірне віднесення ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"до складу валових витрат в І кварталі 2004 року суму 4991,00 грн., сплачену за надані інформаційно-консультаційні послуги згідно договору №05/01/04 від 01 січня 2007 року, що призвело до заниження податку на прибуток в І кварталі 2004 року на суму 1248,00 грн.

Так, суди першої та апеляційної інстанції не перевірили обставин справи щодо порушення (непорушення) ТОВ "Компанія "Лізинговий дім"вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"та правомірності визначення позивачу суми податкового зобов’язання з огляду на встановлені обставини.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення має бути законним і обґрунтованим (частина 1), законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2), обґрунтованим – рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частина 3).

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі розкритий в частинах 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Наведені порушення судами попередніх інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в суді касаційної інстанції не дають права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, а саме щодо розмежування визначених податковим органом сум окремо по обох епізодах, постановлені судові рішення у справі підлягають скасуванню із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, ч. 2, ч. 4 ст. 227, ст. ст. 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Лізинговий дім"задовольнити частково.

Постанову Господарського суду Львівської області від 14 серпня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2008 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.