Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Олендера І.Я., Улицького В.З.,

при секретарі судового засідання Когутич Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання недійним податкового повідомлення-рішення, -

Відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області, в якому просило визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000932301/0 від 19.07.2004 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що твердження Державної податкової інспекції в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про те, що оскільки відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" продало відкритому акціонерному товариству "Укрнафта" та товариству з обмеженою відповідальністю "Матіс" частину нафтопродуктів за ціною нижчою від ціни придбання, це призвело до заниження об’єкту оподаткування та безпідставного включення до складу податкового кредиту суми в розмірі 4832391,91 грн. є безпідставним, оскільки чинне податкове законодавство України не встановлює жодних правил та обмежень щодо встановлення цін та тарифів суб’єктами підприємницької діяльності. Покликаючись на ст. 44 ГК України та ст. 6 Закону України "Про ціни і ціноутворення" зазначає, що оскільки ціни на нафтопродукти не є державними фіксованими та (або) регульованими цінами, то товариство мало право реалізовувати нафтопродукти за цінами, які воно встановлює самостійно або на договірній основі. Тобто підприємство здійснювало продаж нафтопродуктів за цінами, нижчими від ціни їх придбання, керуючись тим, що реалізацію нафтопродуктів за цінами, нижчими їх собівартості або ціни придбання не заборонено діючим законодавством.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 червня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на те, що судом першої інстанції неправильно та неповно досліджено докази і встановлено обставини по справі та порушено норми процесуального та матеріального права, просить таку скасувати та прийняти нову постанову, якою задоволити заявлений позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що всупереч вимогам ч.ч. 4, 5 ст. 11 та ст. 71 КАС України суд першої інстанції не дослідив чи були дії позивача спрямовані на безпідставне одержання коштів із державного бюджету, хоча вона має істотне правове значення для правильного вирішення спору, не зобов’язав податковий орган надати докази на обґрунтування своїх доводів і не витребував необхідних доказів із власної ініціативи. Також зазначає, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість надано податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством, що не заперечується відповідачем. Тому позивачем правомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ по даті отримання податкових накладних. Враховуючи те, що позивачем як отримувачем товарів було проведено сплату податку в ціні товару постачальникам таких товарів у попередньому податковому періоді, відповідно сума даного податку правомірно включена до бюджетного відшкодування. Дана сума правомірно включена до бюджетного відшкодування і з огляду на той факт, що платник податку, визначений відповідно до п. 1.3 ст. 1; п. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10 та п. 10.2 ст. 10 Закону – товариство з обмеженою відповідальністю "Платінум Індастріз" повністю вніс його до бюджету, що не заперечується податковим органом. Також наголошує на тому, що відповідачем не доведено, що саме той нафтопродукт, який був придбаний, в подальшому реалізований іншим контрагентам. Враховуючи, що нафтопродукти, це майно, яке наділене родовими, а не індивідуальними ознаками, незрозумілим є висновок відповідача про реалізацію саме цього майна, а не якогось іншого, що належало позивачу. ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" є нафтопереробним заводом, у якого на зберіганні завжди знаходиться велика кількість нафтопродуктів, а тому в позивача є можливість продавати інші нафтопродукти, в тому числі власного виробництва. Такий факт підтверджується даними акту перевірки, на сторінці 17 якого вказано, що частина нафтопродуктів була проданою раніше дати придбання, що є неможливим. Отже, проданими були інші нафтопродукти, наявні у ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття".

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання вимог апеляційної скарги та представників відповідача на її заперечення, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як безспірно встановлено, в період з 15.06.2004 року по 19.07.2004 року працівниками Надвірнянської об’єднаної державної податкової інспекції було проведено тематичну позапланову документальну перевірку з питань правильності визначення сум податку на додану вартість, задекларованих до відшкодування позивачем.

За наслідками проведеної перевірки складено акт № 540/23-00152230 від 19 липня 2004 року, згідно якого встановлено, що витрати, понесені позивачем внаслідок здійснення операцій з продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання, на суму 24161959,60 грн., віднесено до валових витрат виробництва у березні 2004 року та відповідно у цьому ж періоді підприємством віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті ПДВ в сумі 4832391,91 грн. Таким чином, в порушення п. 5.1 ст. 5, п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" позивачем у березні 2004 року неправомірно віднесено до складу податкового кредиту витрати по сплаті податку на додану вартість на суму 4832391,91 грн., вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва, що спричинило до завищення задекларованої до відшкодування суми ПДВ по декларації за березень 2004 року на 4832391,91 грн.

На підставі вищезазначеного акту Надвірнянською об’єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення – рішення № 0000932301/0 від 19.07.2004 року, яким відкритому акціонерному товариству "Нафтохімік Прикарпаття" визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 4832391,91 грн.

Погоджуючись із таким рішенням податкового органу суд першої інстанції виходив з наступного. Покликаючись на норми п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 5.1 ст. 5, п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств" зазначає, що зі змісту угод, укладених позивачем з ВАТ "Укрнафта" та ВАТ "Матіс" і наступних дій позивача, який продав нафтопродукти за ціною, нижчою за ціну придбання, вбачається навмисне здійснення діяльності з метою вилучення коштів із державного бюджету шляхом відшкодування ПДВ, що свідчить про зловживання, наданим Законом (334/94-ВР) правом на відшкодування цього податку з бюджету. Факт купівлі нафтопродуктів та продажу їх у тому самому періоді зі ціною, значено нижчою за ціну придбання, свідчить про те, що позивач не мав наміру використовувати їх у власній господарській діяльності і не робив цього. Зазначає, що обов’язковою умовою віднесення вартості придбаних позивачем нафтопродуктів до валових витрат виробництва є їх використання у власній господарській діяльності, яка у свою чергу передбачає отримання в результаті кожної проведеної операції купівлі-продажу доходу, а оскільки за наслідками проведення таких операцій позивачем отримано збитки (не отримано доходу), то різниця між ціною придбання та ціною реалізації в розрізі кожної окремої операції купівлі-продажу не може бути віднесена на валові витрати, а суми витрат по сплаті ПДВ по таких господарських операціях відповідно не можуть включатися до складу податкового кредиту. Крім того, суд зазначає, що позивач не обґрунтував наявність розумних або інших причин (ділової мети) укладення із ВАТ "Укрнафта" та ВАТ "Матіс" договорів на поставку нафтопродуктів за цінами нижчими ніж такі, за яким дані нафтопродукти були придбані у ТзОВ "Платінум Індостріз". Поставка нафтопродуктів позивачем за цінами нижчими ніж такі, за якими дані нафтопродукти були придбані, та одержання внаслідок таких операцій збитків (що в свою чергу призводило до виникнення формальних підстав для відшкодування з бюджету ПДВ) за встановлених судом обставин не є економічно виправданими. Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умов, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок відшкодування з бюджету ПДВ. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету. Встановлення таких обставин дає підставу для відмови у відшкодуванні ПДВ.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення невірним та необгрунтованим, оскільки він суперечить фактичним обставинам справи.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 03.03.2004 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" (покупець) укладено з ТОВ "Платінум Індастріз" (постачальник) договір поставки нафтопродуктів за № 03/01/НП, відповідно до якого постачальник зобовязувався передати покупцю нафтопродукти в кількості, за номенклатурою, цінами та в строки, передбачені додатками, які є невід’ємною частиною цього договору, а покупець зобов’язався отримати і здійснити оплату за вказані товари в сумі, визначеній цими ж додатками до договору.

Відповідно до додатків № 1, № 2, № 3, № 4, № 5 до вказаного договору сторони погодились до 31.03.2004 року передати 213097,401 тону світлих нафтопродуктів (бензин А-80, А-92, А-95 та дизпаливо) на суму 402210689,60 грн. з урахуванням ПДВ (335175574,68 грн. без урахування ПДВ).

На виконання вказаного договору ТОВ "Платінум Індастріз" по 13 накладних передано ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" обумовлену договором кількість світлих нафтопродуктів. При цьому постачальником виписано 13 податкових накладних, на підставі яких ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" віднесено до податкового кредиту 67035114,94 грн. витрат по сплаті ПДВ. Протягом березня 2004 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" здійснено оплату за нафтопродукти на суму 379958016,40 грн. Таким чином, станом на 31.03.2004 року по розрахунках з ТОВ "Платінум Індастріз" обліковано 22252673,22 грн. кредиторської заборгованості.

05.03.2004 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" (поставщик) уклало з ВАТ "Укрнафта" договір поставки нафтопродуктів за № 7-09-0010-04-09, на виконання якого сторонами погоджено продати 111503,368 тон нафтопродуктів на суму 199995500,00 грн. з урахуванням ПДВ (166662916,66 грн. без урахування ПДВ).

Також, 10.03.2004 року ВАТ "Нафтохімік Прикарпаття" (поставщик) уклало з ВАТ "Матіс" (покупець) договір поставки нафтопродуктів за № 7-09-0015-04-03, на виконання якого сторонами погоджено продати 101594,015 тон нафтопродуктів на суму 179962513,40 грн. з урахуванням ПДВ (149968763,66 грн. без урахування ПДВ).

По восьми реалізованих партіях нафтопродуктів, які придбані у ТОВ "Платінум Індастріз" по 8 накладних, нафтопродукти продано за ціною, нижчою від ціни придбання, в загальну суму на 24161959,60 грн. без урахування ПДВ, в тому числі нафтопродукти, придбані по 5 накладних, а саме від 16.03.2004 року за № 2, № 3, № 4 та від 23.03.2004 року за № 6, № 7 продані ВАТ "Укрнафта" за ціною нижчою від ціни придбання, в загальній сумі на 19450011,23 грн. без урахування ПДВ на нафтопродукти, придбані по 3 накладних, а саме по накладних від 23.03.2004 року № 9, № 10, № 11, продані ТОВ "Матіс" за ціною, нижчою від ціни придбання, в загальній сумі на 4711948,37 грн. без урахування ПДВ.

По інших 5 реалізованих партій нафтопродуктів, які придбані по накладних від 16.03.2004 року № 3, від 23.03.2004 року № 8 та від 31.03.2004 року № РН-00000012, № РН-00000013, № РН-00000014 позивачем отримано чистого доходу в загальній сумі 5618065,24 грн.

Відповідно до п.п. 7.4.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат входять суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3. і 5.7. цієї статті, тобто Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) визначено вичерпний перелік умов не віднесення сум витрат до валових витрат.

Так, згідно з абз. 2 п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам.

Пунктом 1.20. ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг) визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових

Відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" не здійснювало продаж товарів (робіт, послуг) чи їх обмін за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з товариством особам, що також підтверджено скаржником в акті документальної перевірки.

Згідно із п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому у визначенні йдеться про будь-який дохід, а не про прибуток, крім того мається на увазі не дохід від конкретної, окремо взятої господарської операції, а дохід від діяльності підприємства в цілому.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Враховуючи зазначені норми Закону (334/94-ВР) відкрите акціонерне товариство "Нафтохімік Прикарпаття" збільшило валові витрати по даті оприбуткування товарів. Датами оприбуткування товарів є дати зазначені в накладних, що підтверджують факт придбанння товарів.

Відповідно до п.п. 7.5.1., п. 7.5. ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата настання першої події:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з відповідного рахунку (товарного чека) – в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків,

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Позивачем, на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість надано податкові накладні, які не мають недоліків та порядок заповнення яких відповідає встановленому чинним законодавством, що не заперечується відповідачем.

Тому, відкритим акціонерним товариством "Нафтохімік Прикарпаття" правомірно віднесено до податковогоо кредиту суми ПДВ по даті отримання податкових накладних.

Окрім того, п.п. 7.7.1. Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачає, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.7.2. Закону (168/97-ВР) , якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від’ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від’ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

З наведених норм Закону (168/97-ВР) випливає, що бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від’ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Враховуючи те, що позивачем як отримувачем товарів було проведено сплату податку в ціні товару постачальникам таких товарів у попередньому податковому періоді, відповідно сума даного податку правомірно включена до бюджетного відшкодування.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове, коли має місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Таким чином, суд першої інстанції приймаючи оскаржувану постанову неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Наведене, в силу п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, є підставою для скасування оскаржуваної постанови, та прийняття нового рішення про задоволення вимог адміністративного позову.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п.3 ч. 1 ст. 198, п. 1, 4 ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Нафтохімік Прикарпаття" задовольнити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.06.2010 року у справі № 2а-712/09 скасувати, та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення №0000932301/0 від 19.07.2004 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі.