Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі

суддів: Васильченко Н.В., Калашнікової О.В., Леонтович К.Г., Чалого С.Я., Черпіцької Л.Т.,

розглянувши у попередньому розгляді справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року у справі № 2-а-758/10 за позовом ОСОБА_2 до Калитнянської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання неправомірним рішення органу місцевого самоврядування щодо надання у користування земельних ділянок, а також про відшкодування моральної шкоди, -

У березні 2010 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Калитнянської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, в якому просив: визнати незаконними рішення Калитнянської селищної ради Київської області №350 від 08.12.2009 р. в частині надання земельних ділянок в користування громадянам ОСОБА_3 –0,0032 га, ОСОБА_1 –0,0072 га., ОСОБА_4 –0,0032 га по АДРЕСА_1 під побудованими гаражами; зобов’язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою; стягнути з відповідачів моральну шкоду.

Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року, позовні вимоги задоволені частково. Визнане протиправним та скасоване спірне рішення.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями ОСОБА_1 звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірна земельна ділянка АДРЕСА_1 була виділена у постійне користування ОСОБА_5, яка померла в 1995 році. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняв її син ОСОБА_2 –позивач по справі.

Разом з тим, на підставі ст. 119 Земельного кодексу України рішенням Калитнянської селищної ради Київської області №350 від 08.12.2009 р. надані в користування земельні ділянки АДРЕСА_1: громадянам ОСОБА_3 – 0,0032 га, ОСОБА_1 –0,0072 га., ОСОБА_4 –0,0032 га під побудованими гаражами.

Відповідно до статті 119 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ (який набрав чинності 01 січня 2002 року), громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Земельний кодекс (2768-14) УРСР норми про набуття права користування земельною ділянкою за набувальною давністю не містив.

Таким чином, суди першої і апеляційної інстанцій вірно зазначили, що перебіг строку користування земельною ділянкою для одержання права на цю земельну ділянку за набувальною давністю слід рахувати тільки після 1 січня 2002 року і не може бути раніше 1 січня 2017 року.

Крім того, судами встановлено, що земельна ділянка чи певна її частина, яка перебувала у постійному користуванні ОСОБА_5, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1, у неї та у її спадкоємців не вилучалася, а відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не виділялася та не відводилася частина цієї ділянки для використання й для будівництва на ній гаражів та господарських будівель. Не встановлювалися межі ділянок в натурі (на місцевості).

Земельні ділянки виділені відповідачам ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під побудованими гаражами, які є самочинним будівництвом.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з Калитянської селищної ради, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у солідарному порядку моральної шкоди, то вони задоволенню не підлягають, оскільки у судами не було встановлено та не доведено заподіяння позивачу такої шкоди.

Враховуючи викладене, суди першої і апеляційної інстанцій дійшли до вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення Калитнянської селищної ради Київської області №350 від 08.12.2009 р. в частині надання земельних ділянок в користування громадянам ОСОБА_3 –0,0032 га, ОСОБА_1 –0,0072 га., ОСОБА_4 –0,0032 га АДРЕСА_1.

Згідно ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням викладеного, судами першої і апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 –відхилити.

Постанову Броварського міськрайонного суду Київської області від 10 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2011 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту ухвалення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.